Анна Ліє Кейн - Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн

- Не убив, - я повільно хитнула головою і глянула у бік гір. - Але ж до кордону від фортеці їхати три дні.

- Не для вправного вершника, - не погодився Енріке. - Зіяд поспішав та рухався без супроводу. Він дістався нашого табору за дві неповні доби.

- А що з тими, хто залишився у Вомон-ле-Тіссен?

Я намагалася подивитися за гору та побачити темну цитадель. Прагнула зазирнути пташкою у її вікна та зрозуміти що трапилося з іншими. Але не могла… і це розривало мені серце.

- Не знаю, - зітхнув Енріке.

Сонце повністю сховалося. Чогрійці та джастанці окремо розводили багаття. Мені взагалі здалося, що іноземці один з одним не товаришували. Вони майже не спілкувалися і намагалися не перетинатися.

- А що буде зі мною? Куди везуть мене?

- До хана, - повторив Енріке. Він схилив голову, щось виглядаючи на землі, а потім зізнався: - Хан Мансур аль-Торезмі наказав привести Резеду-Сандру до нього. Це була одна з його вимог до короля Джастани при укладенні угоди. Тому Зіяд не міг дозволити вбити вас і вивіз з фортеці.

- Навіщо я ханові? - я насупилась, дивлячись на Енріке. Мені хотілося спитати чому він тут? Як опинився серед чогрійців? Та на чиєму він боці зараз?

Але я продовжувала слухати його хрипкий голос:

- Для вас це може здатися дивним, Резедо-Сандро. У ольдовійців і чогрійців надто різні світогляди, - Енріке не дивився на мене. Його погляд блукав десь дуже далеко. І мені згадалися дні, коли він був моїм учителем і намагався пояснити мені якісь складні терміни. - В Ольдовії життя жінки нічого не коштувало. Тому образа, вбивство або її викрадення не мало особливого значення, а прирівнювалося до викрадення скота.

- Я знаю це, - нагадала з невластивою мені роздратованістю. Те, що раніше було для мене єдиною прийнятною нормою, зараз стало нестерпним.

- Так-так, вибачте, леді, - Енріке повернувся у реальність та схилив голову: - У ханстві інші погляди на жінок. Більшість їх племен донедавна були матріархальними. Хоч зараз у країні влада передається по чоловічій лінії. Але жінок вони вважають дуже цінними через здатність народжувати та… - в цю мить вчитель раптом зніяковів, відвернувся. Я лиш здивовано схилила голову. А він тихо промовив, ніби все ще навчав маленьку дівчинку: - Через любовні втіхи. - Лиш після цього продовжив звичним тоном: - І викрадення чужої жінки вважається у них найстрашнішою образою.

- То хан хотів образити Асгейра? - спантеличено уточнила я. Енріке подивився на Зіяда:

- Гадаю, усю Мілаїру. Адже тепер вам належить відправитися у гарем хана.