Kalli de Narro - Секрет Імператриці, Kalli de Narro

Він не був беземоційним, як мені колись здавалось,  він був такою ж людиною, як і я. Ми обидва були у пошуках чогось, чого раніше не знали. І, можливо, я закохалась у нього. Він був тим принцом, про якого я мріяла про всю своє дитинство. Це, про що я раніше мріяла, стало реальністю. Але, якоюсь мірою, я забула про найважливіше. Ця гра, яка почалася, повинна була бути просто розвагою.

Але зараз все змінилося.

Можливо, я програла.

Тому що полюбила його...

— Констанція, вибач мені, —  тихо промовив він.

Він просто відійшов, залишивши мене зі зламаним серцем. Моя рука простягалась до нього, сподіваючись схопити його за зап'ястя, обійняти його і благати не залишати мене саму. Це було дивно. Врешті-решт, я просто хотіла повернутись до свого старого життя, дотримуючись нашої угоди, яка визначала, що кожен отримує те, що хоче.

Але тепер здається, що все складніше, ніж мені коли-небудь здавалося. Він хоче щось зовсім інше, що виходить за межі моїх очікувань і уявлень. Виявляється, у нас різні бажання і плани, і це розбиває мої надії й впевненість.

Тривожні відчуття накривали мене з усіх боків, а слова "чому" неначе вибухали у моїй душі. Ніхто не відповідав на моє безпорадне запитання. Картина, яка стояла переді мною, викликала жах і лякала. Мої зуби затискалися, а руки почали розкидати речі навколо, ніби пробуючи вирватись з цього жахливого сценарію.

Все, що я бачила, це лише одне - чорні очі, які здавалися пронизували мене кригою. Троянди, що зав'яли, розсипали свої пелюстки на білому снігу. Але найстрашніше було те, що з крові формувалася пентаграма. З тіла жінки почала витікати чорна речовина, яка набувала жахливих форм та створювала лячні образи.

Цей масивний потік темряви наближався до мене, обплітаючи своїми мацаками навколишні об'єкти, та розчиняючись в дивний слиз на своєму шляху. Було неможливо розібрати, що саме воно зображує, але страх вгорів у моїх грудях, змушуючи серце битися стрімко і безладно. Ця зловісна маса, здавалося, наближалась до мене, створюючи форми, що змінювалися і зливалися одна з одною.

Мої ноги неслухняні, а мозок переповнювався хаосом. Я відчувала, як страховина змусила мене непритомніти, не можучи зберегти свідомість в цій жахливій ситуації. Чорна маса охопила мене, і я впала в пустоту, здавлена небезпечними обіймами пітьми.

— Принцеса. Твій час настав, — промовив чоловічий хриплий голос розірвавши тишу.

Я ледь трималась на колінах, руки тремтіли, а моє серце билось стрімко в грудях. Жадібно вдихаючи повітря, спробувала зрозуміти, що відбувається.

Чи це справді вона?

Чи може це бути якась помилка або галюцинація?

 Вона, принцеса, нащадок впливових і благородних родин, а я всього лише проста смертна, дочка звичайних людей.

Ми так різні - вона з роду королів, а я з роду звичайних смертних. Її походження пов'язане зі славою та могутністю, а моє - зі скромністю та простотою.

 Чи можливо, щоб дві такі різні людини були по-справжньому схожі?

Чи може це бути щось більше, ніж лише суто зовнішній збіг?

Кілька годин потому мене запросили до кабінету. Адріан сидів переді мною, його погляд був серйозним і сповненим загадок. Він мовчки наказав мені сісти на стілець, запрошуючи до розмови. Мої руки тремтіли, коли я нервово сіла, збираючи свої думки.

— Є декілька моментів що потрібно обговорити, — сказав він, тільки відірвавшись від документів.

— Я готова тебе слухати, — промовила я.

— Почнемо з найменшого, я знайшов того жебрака. Вибив правду і тепер все зрозуміло. Це була не ти. Вона була і вище, та і волосся було темніше. Це точно  не ти. З тебе зняли всі звинувачення і виправдали. А от твоєму прокурору буде непереливки, — розказав він.

— Дякую, — відповіла я щиро радіючи.

— Друге, я чомусь втратив можливість бачити твої видіння. Я подумаю над можливістю якось перехоплювати їх, — сказав він серйозно.

— Як,  для прикладу? — поцікавилась я, після чого підняла плечі й звела губи в бік.

— Кулон, ще одне закляття, чи просто щось інше, — промовив він та відвів погляд вбік.

— І що це інше? — запитала я та хитро посміхнулась, після чого миттю опустила свої очі.

— Поцілунок. В губи, — відповів він, а я миттю вкрилась яскравим рум’янцем, він провів рукою по моєму обличчю, — Ти така мила.

Я майже не могла повірити своїм очам, коли він протягнув мені документи. Мої руки тремтіли, коли я взяла їх у руки й почала переглядати. Щось зовсім незвичайне проглядало з тих сторінок. Мама...

Мама жива.

Це не могло бути правдою. Вона померла під час пологів.. Та на цих документах чітко зазначене її ім'я. Це місто...

Ламерпорт.

Місце, де я провела своє дитинство, місце, про яке я мала лише куці спогади.

Адріан усміхнувся, спостерігаючи мою здивовану реакцію. Цей момент був повним непередбачуваності та суперечливих емоцій. Чи це дійсно можливо? Чи все це лише химера, обман або плід моєї уяви.

Але можливо, навпаки, це все могло статись. Можливо, моя мама дійсно жива і її смерть була прихована від мене. Так багато запитань почали заповнювати мою свідомість, але я знала, що маю вирішити, що далі робити.

— Поїдемо потім, це лиш кілька годин дороги звідси. Завтра на світанку виїжджаємо, — просвітив мене він байдужим голосом.

— Добре, — відповіла спокійно я. Тут і моя згода не потрібна.

— Це небезпечно, — попередив він мене спокійно.

— Я Констанція Калабріо, небезпека для мене як друге ім’я, — пожартувала я та хитро усміхнулась.

— Я думав твоє друге ім’я інше. Ти просто на таке занадто красива, — сказав він.

— Ніхто не говорив мені цього вже довго, — прошепотіла я.

— Тоді я буду першим, — відповів він,  а тоді...

Я залишалась здивованою його реакцією, коли він раптово відійшов від мене і постарався сховатись. Цей незвичайний порив, який він показав, змішувався з моїми власними суперечливими почуттями. Я була захоплена його пристрастю і силою, які він виявляв, але одночасно відчувала його відстороненість і байдужість.