Крістіна Логоша - Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша

Розділ 4 (2)

                                                                         ***

Сильний потік арктичного повітря перетворив моє волосся на крижинки. Сніг вибілив усе довкола: маленькі сільські будинки, присадкуваті дерева, берег, схований під величезними крижаними брилами… У воді плавали уламки айсбергів, що іскрили холодними відблисками. Небо заворожувало не менше — північне сяйво танцювало у висоті чарівний танець.

—  Куди ви мене перенесли? —  сказане вийшло надто захопленіше, ніж я хотіла.

Слова вилітали з рота паром і миттєво застигши, розсипалися сріблястим пилом.

—  Острів Гренландія. Тут є затишний ресторан. Ходімо, я вас проведу.

Він по-господарські взяв мене під лікоть і…

—  Нікуди я з вами не піду! —  я висмикнула руку і подивилася на нього з обуренням.

— Фрау Ларсене, корабель на острів прибуває раз на місяць. Загальна кількість населення близько двохсот осіб, і їм дуже далеко до того рівня магії, яким я володію, — його слова просякнуті самозадоволенням. — Вас, крім мене, ніхто звідси не витягне. Повечеряйте зі мною, і я поверну вас додому.

У його словах була залізна логіка, але сам факт, що мене змушують грати за чужими правилами, нервував.

— Усього хорошого, гер Йєнсен. Вечеряйте на самоті, — я демонстративно розвернулась і пішла у бік найближчих будинків.

В осінніх туфлях я ступала по втоптаній доріжці, встромляючись у щільний сніг високими підборами, як якорями. Від холоду трясло. У порівнянні з дощовим Інуїтом Гренландія нагадувала пекло, де замість багаття грішників катують морозом.

Не зробивши й десяти кроків, я послизнулася і мало не впала в кучугуру. В останній момент гер Йєнсен підхопив мене ззаду.

— Фрау Ларсен, будьте розсудливі. Політичну кар'єру вашого чоловіка буде знищено, якщо дізнаються, що його дружина, герцогиня, плуталася вночі з опозиціонером. Це в кращому разі виставить Ханса в ролі рогоносця. А конкуренти по політичній арені не посоромляться звинуватити його у зраді короні… Повечеряємо, і я обіцяю, що про це ніхто не дізнається.

Безсила лють і гнів клекотали усередині, але його аргументи сильніші, ніж моя гордість:

— Добре, але за двадцять хвилин ви повернете мене до Інуїту.

—  Час, фрау Ларсен. І це не обговорюється.

—  Добре, — від холоду я погодилася швидше, ніж хотілося. А від злості і цокотячих від морозу зубів, згода пролунала, як удар батога.

Я струсила сніг і гордо пішла слизьким тротуаром, балансую, але відмовившись від руки чоловіка.

До ресторану "Китовий вус" ми дійшли швидко. Сам заклад, непримітний зовні, всередині виявився досить затишним. Стіни, оброблені під натуральний камінь, прості дерев'яні меблі. На столах — червоні скатертини, поверх яких були накриті білі прямокутні ромпери. За дерев'яною барною стійкою нудьгував напівсонний бармен. Побачивши нас, він пожвавився:

— Крістофе, друже! —  Вигукнув повненький чоловік, що нагадував пірата.

—  Гельмут, привіт! —  відповів Йєнсен. — Пригостиш своєю фірмовою стравою?

—  Звісно. Тобі й твоїй фрау?

— Я похвалився, що в тебе найсмачніша риба у всій Данії.

—  Ти правий! Смачніше моєї немає ніде! — задоволено відповів данець і поспішив до кухню.

Ми сіли за стіл поруч із каміном. Вогонь зігрівав, велике тремтіння поступово заспокоювалося, по тілу розтікалося бажане тепло. Я дивилася на танцюючі язики полум'я, намагаючись зрозуміти, що ж відбувається з моїм життям?

—  Навіщо я тут? —  Запитала, не відриваючи погляд від вогню.

—  Послуга за послугу. Забули? — з іронією відповів Крістоф.

— Ні, я про інше… Що вам потрібно? Навіщо прийшли до лікарні, на зупинку тепер притягли сюди. Ви ризикуєте так само, як і я. Адже ми люди з різних таборів. Нам не можна зустрічатись.

— Ів… можна називати вас на ім'я?.. Чи вам більше подобається звернення «герцогине»?

— Мені подобається звернення «фрау Ларсен». На ім'я я дозволяю звертатися лише близьким людям та друзям. А ви ні до тієї, ні до іншої категорії не належите... гер Йєнсен.

— Але я все одно звертатимусь до тебе на ім'я... Ів... Повертаюся до запитання: «Що мені потрібно?». Відповім, поклавши руку на серця — нічого. Все, що хотів, я вже одержав. Ваш родинний острів Лоллан входить до складу материкової частини опозиції. Ваші рахунки на Ольбурзькому державному банку заморожені і теж належать мені, і навіть політична кар'єра Ханса залежить від мого рішення. Мені нічого від тебе не потрібне, Ів. У мене вже є все і навіть більше.

"І навіть більше", —  фраза прозвучала, як ляпас. Не треба було погоджуватися на цю вечерю, потураючи його капризам.

—  Ваше замовлення, голубки, —  Гельмут поставив перед нами дві тарілки.

— Ми не голубки. З цією людиною у мене немає нічого спільного.

—  О-у-у-у, —  здивувався Гельмут, —  Крістоф, твоя фрау з гострими зубками.

Гельмут по-дружньому ляснув опозиціонера по плечу, двозначно підморгнув. У цей момент мені захотілося заволати і помчати звідси на сотні тисяч кілометрів. На жаль, ніхто мені не дасть цього зробити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍