Тая Смоленська - Кращий друг мого чоловіка, Тая Смоленська

Глава 6.2

Максим мене трохи відволікає своїми розмовами, він планує затриматися тут до завтрашнього вечора, тому на щастя я не сильно сплутала його плани.

Коли його телефон дзвонить я вся перетворююсь на слух тому що це хлопці з СТО.

- Не проблема, робіть все що треба, ми почекаємо, тільки як готово буде відразу наберіть, навіть якщо ніч буде.

Я вичікувально дивлюся на Самойлова.

- Ну що там? - Запитую, як тільки відкладає телефон на стіл.

– До ранку точно зроблять. З міста запчастини передадуть після обіду. Ти маєш гроші з собою? Там пристойна сума, швидше за все, буде.

- Я ... треба подивитися, зараз гаманець знайду в сумочці, - я витираю об фартух руки і поспішаю до виходу, але Макс перехоплює мене за руку.

Я піднімаю на нього погляд.

- Не треба, я заплачу, потім з Іваном розберемося.

- Ну, мені незручно якось, давай я з карти переведу, тут навряд чи банкомат поряд є… - гублюся я.

- Приготуй краще поїсти щось, голодний як чорт, - киває убік плити і відпускає мою руку.

Максим відсуває від себе порожню чашку і підводиться з-за столу.

- Піду лазню затоплю поки що. Будеш паритися?

– Я купальник не взяла.

- Я не дивитимуся, не хвилюйся, - посміхається він, хитаючи головою. - Зсередини можеш закритися, якщо боїшся.

- Я подумаю, - прикушую губу і повертаюся до приготування. - Через годинку все буде готове. Якщо почистиш мені ще картоплі буду дуже вдячна.

- Звичайно, зараз спущусь у підвал принесу. Може із закруток щось хочеш? Віка влітку багато чого зробила. Витратила всю відпустку на консервацію, захотілося їй раптом життя сільського пізнати, - він говорить про дружину з ніжністю, в очах спалахує вогник і мені стає завидно. Не знаю, що в них там за стосунки, Іван говорив «все складно», але навіть так у Макса до своєї дружини набагато більше почуттів, ніж у мого чоловіка до мене.

- Огірочків хіба що може. Якщо є, звісно.

- Огірків у нас багато, - сміється він. Посмішка у Максима гарна. Я це давно помітила.

До обіду я знаходжуся на кухні , не випускаючи з поля зору телефон, але Іван так і не дзвонить. Спить чи йому все одно де я?

Максим порається у дворі, топить лазню, кілька разів забігає на кухню, щоб поспішно з'їсти бутерброда. Нарешті все готове, я з хвилюванням накриваю на стіл і кличу його обідати.

Ми сідаємо один навпроти одного, Максим поводиться невимушено, балакає про щось, я ж відчуваю незручність, незважаючи на те, що ми не один рік знайомі.

Тільки я беру в руку ложку, як мій телефон починає дзвонити. Обличчя починає горіти, а руки тремтіти, бо це чоловік. Я швидко накриваю долонею телефон, скидаю дзвінок та відправляю телефон у режим польоту. Поки що говорити з ним не налаштована.

- Клієнти. Не хочу у свій вихідний трубку брати, - брешу Максимові і відламую шматочок хліба, але апетит зіпсований, їжа в горло не лізе.

Далі їмо в мовчанні, важкі думки повертаються, як і злість на чоловіка. Хочеться якнайшвидше виїхати звідси і опинитися в будинку подруги на одинці з собою.

- Дякую, Олю, дуже смачно. Навіть заздрю ​​Іванові, на нього щодня в холодильнику чекає така смакота, - голос Самойлова вириває мене із задуму. Я піднімаю на нього погляд і вимучено посміхаюся.

- Нема чому заздрити, - знизую плечима. - Немає нічого незвичайного в тому, щоб жінка смачно готувала, - виходить різкіше, ніж хотілося б. - Залишай посуд, я все помию.

- Я тоді в лазні попарюсь, а потім ти.

- Добре, - киваю головою, встаю зі свого місця і несу тарілки до раковини. Спеціально відвертаюся від Максима, щоб той не бачив, як у куточках очей у мене почали збиратися сльози.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍