Дар’я Дзвін - Ангельський вибір, Дар’я Дзвін

— Якщо щось знадобиться, клич Хенка... або мене.

Ітан кинув сумку на підлогу і почав озиратися довкола.

Я більше не відчувала його емоцій і навіть енергетику. Він був таким же пустим, як міс Дороті.

— Ти тут облаштуйся, а мені вже час спати.

Не затримуючись ні на мить, стрімко попрямувала до дверей, але вони відразу з гуркотом зачинились прямо перед моїм носом. Точніше їх зачинили. Рука Ітана була за кілька сантиметрів від моєї голови. Очі відзначили кілька великих перснів на ній. Я смикнула за ручку, але він сильніше надавив на двері, не дозволяючи мені вийти.

— Відійди, — промовила я максимально спокійним голосом, хоча зернятка страху вже почали поширюватися тілом.

Я боялася його.

Боялася, бо не могла пояснити свою реакцію на нього і не знала, хто він, чого від нього чекати і чому цей хлопець здавався мені настільки близьким і притягував до себе. Я заплуталася і перестала розуміти те, що відбувається.

— Мені здається, чи ти мене уникаєш? — спитав він, нахилившись до мене так близько, що я відчувала його подих на потилиці. — А я так сподівався з тобою порозумітися. Не треба мене засмучувати. Я не люблю людей, які від мене тікають. Ти ж не робитимеш так? — прошепотів він, опалюючи подихом шию.

Я здригнулася і різко обернулася до нього. Цей голос. Я чула його раніше. Інтонації, тембр, уїдливі нотки, награний сарказм — все здавалося таким знайомим. Обличчя Ітана вже не було таким доброзичливим. Переді мною ніби стояла абсолютно інша людина. Він посміхався і дивився на мене, як звір на дурну здобич. Цей погляд теж був мені знайомий.

— Хто ти?

— Я? — перепитав він, ніби почув найбільшу дурість у світі, потім уперся другою рукою по інший бік від мене. — Ітан Вуд, хіба не так? — На останніх словах він зробив особливий акцент. — Чи ти маєш інші припущення?

Він дивився на мене так, ніби чекав на якесь зізнання. Хотів щось почути, але я не знала, що саме.

— Ну, кажи, — вибагливо промовив він, змушуючи напружитися ще більше.