Крістіна Жиглата - Нам не можна бути разом, Крістіна Жиглата

Розділ 8

 

 

Наступного дня я прокинулася опівдні, від гучного стукоту  у двері.           

- Алесіє! Дівчинко моя... З тобою все добре? - почула голос мами за дверима.

Я підвелася на руках і озирнулася довкола.                         

Поки зрозуміла, що сталося, секунд двадцять минуло.                              

Вчора в мене було день народження, Езра опинився в моїй спальні вдершись  через вікно, ми провели чарівний вечір і…Ніч. Я і він…                             

Боже ...                             

Як я на це наважилася?                                        

Стук у двері повторився, повертаючи мене в реальність.

- Алесіє, відчини двері! – уже кричала мама.                                          

- Та, нормально все, мамо! - пробурчала у відповідь.

- Обід уже, а ти досі спиш, - зауважила вона. - Все нормально?                              

- Ні! – відрізала. – І ти це чудово знаєш… Ми вчора про це говорили і я не могла заснути цілу ніч… Чого ти ще чекала, що після почутого, я спокійно спатиму?                                 

- Мила..., - мама запнулася. - Відчини двері, - просить. - Я хочу поговорити з тобою…

І я хотіла з нею поговорити, спробувати ще раз пробити її «броню», попросити допомоги, але зараз зробити це було неможливо… На ліжку залишалися сліди нашої ночі з Езрою, а на комоді красувався невеликий букет троянд, який точно був від хлопця . Адже двері були зачинені. А через вікно міг пробратися тільки Езра... Тому що тільки він настільки божевільний, щоб витворити щось подібне...

Подивившись на букет, я щасливо посміхнулася.                           

Квіти не виглядали дорогими, а букет був дуже скромним і трохи пом'ятим… Але все ж таки, для мене найкращим.

- Мамо, я не хочу зараз про це говорити! – кинула втомлено. - Я не хочу заміж за Герра, і ти ніколи не зміниш моєї думки! – відрізала.

- Алесіє… Послухай мене…

- Мам, будь ласка, - благала.

Мама втомлено зітхнула.

- Тоді спускайся хоча б на обід. Батько поїхав…, – повідомляє радісну новину.

- Добре, - погоджуюсь і швидко покидаю ліжко.

Я приймаю гарячий душ і переодягаюся, потім міняю постільну білизну та ховаю квіти на балконі.

На балкон до мене ніхто ніколи не ходить, а от у кімнаті часто бувають гості, такі як мама чи молодша сестричка. Мірелла взагалі в мене дуже цікава і балакуча, вона могла розкрити непотрібні таємниці або здати мене батькові. Тому я боялася всіх і всього.

Я вже давно звикла не довіряти нікому. Навіть Уго…

І хоча ми з ним дуже близькі, все ж таки, я знаю його запальний характер, і не посвячую його у свої проблеми лише тому, що не хочу, щоб у брата були неприємності. Якщо й Уго не стане… Я збожеволію.

Спускаючись вниз, я сама відношу в пральню брудну постільну білизну і запускаю прання. Покоївки у нас теж балакучі, і в основному вони покоряються тільки батькові. Тому завжди потрібно бути обережною і на чеку.

Коли я заходжу до кухні, мама, Уго та Мірелла, вже сиділи за столом.

- Довго ти, - кинула сестра з докором. Вони так і не торкнулися їжі.

- Алесія…, - почав брат, підводячись зі стільця. Обійнявши мене, брат притискає до своїх грудей і винно каже. - Вибач за вчорашній день... Твій день народження і така новина. Я так розумію, ти нічого не знала і заміж за Герра не хочеш? - Уточнює, зазирнувши мені в очі.

Я не встигаю навіть заперечливо похитати головою, перш ніж у нашу розмову встряє мама.

- Вона знала! Батько попередив її про заручини ще два роки тому.

Уго навіть не дивиться на матір, тільки мені в очі.

- Це правда? - уточнює.

- Попередження було, але…

- Може, вже поїмо! - втручається Мірелла.

– Алесія… Скажи мені, якщо не хочеш, - раптом просить брат. – Я ніколи не дозволю батькові, з тобою так вчинити!

Я не знаю що сказати. Хоча хотіла прокричати все те, що кипіло в мені в цей момент… Але мамин погляд з-за плеча Уго був більш ніж попереджувальним…

До того ж я мала план. Я візьму весь удар на себе. І не буду підставляти ні Уго, ні Езру.

- Дякую, - кажу братові, насилу стримуючи сльози. Я надто його люблю, щоб підставляти під гнів батька.

Ми сідаємо за стіл і починаємо їсти.

- Уго, тобі не варто втручатися у рішення батька, - стримано попросила мати. – Ти ж знаєш, які можуть бути наслідки…

- Рішення батька? – обурено перепрошує брат, затримавши сердитий погляд на мамі. - Він уже раз вирішив і що? Де зараз Дріна?

- Герра добрий, молодий чоловік. Він дбатиме про твою сестру. З ним вона не буде щасливою, і нічого не потребуватиме.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍