Крістіна Жиглата - Всього одна ніч, щоб отримати щастя..., Крістіна Жиглата

Розділ 8

 

 

Вероніка.

 

- Ти розумієш, що ти зараз кажеш? – уточнюю, застигши на місці. - Якщо я зараз піду з дому, він мене більше на поріг не пустить. А якщо пустить, то тільки… Мені нема куди йти. Розумієш! Моя мама, не знає про проблеми із чоловіком. Живе ілюзією, що в мене все гаразд. А я боюся їй сказати правду, бо в неї хворе серце!

 

- Я забираю тебе та твого сина! І мені начхати на твого ублюдочного чоловіка! Назад, ти не повернешся до нього! А мамі, правду скажеш згодом. Поступово, - сердито каже, обхопивши долонями мої щоки. - Ти не залишишся з ним тут. Ніколи! Я подбаю про вас!

 

- Ти серйозно?! – дивуюсь. – Ми знаємо одне одного одну ніч! Так не буває…

 

- Буває! – обриває він мене. – І я тобі доведу! А якщо ти сумніваєшся в мені, боїшся, що я буду таким, як він, то дарма. Але я не буду тебе, ні до чого примушувати! Якщо ти не відчуваєш до мене якихось почуттів або я тобі гидкий, я не нав'язуватиму тобі себе! Ти можеш просто жити зі своїм сином у мене, скільки тобі знадобиться! Поки не станеш на ноги! Знайдеш рішення! Себе…

І я відводжу погляд убік. Я стільки вірила в слова Єгора, його обіцянки, а все виявилося лише брехнею. Знову так сліпо повірити, і потрапити з вогню та в полум'я! Страшно! Але...

Влад не такий! Я відчувала, знала! Те, як він дивиться на мене. Торкається. Це все має значення. Йому важливе моє життя. Він хвилюється. Тільки через одну ніч….

 

Я стояла в сумнівах кілька секунд, поки він не притис мене до себе, давши знову відчути необхідне тепло. Наче знав, що це допоможе, що мені воно дуже потрібне.

 

А серце в його грудях було як шалене! І це все через мене.

 

- Я захищу вас від нього, - обіцяє. – Повір, я це можу. Але ти маєш довіритися мені, - додає, трохи відсторонюючи мене від себе, щоб зазирнути в очі.

 

А я дивлюся на нього, і не можу повірити у те, що відбувається. Так дивно! І добре!

 

Повільно киваю, і він цілує мене в губи. Легенько, бо бачив на них рану, а потім з якимсь нетерпінням рвонув у під'їзд, потягнувши мене за собою.

 

Перетинаємо п'ять поверхів, в одну мить і опиняємось перед дверима нашої квартири. Тільки зараз я замислююся над тим, що так і не сказала Владу, про сьогоднішніх гостей. Тому притримавши його за руку, зупиняю біля входу, а він, ще не почувши від мене жодного слова, вже заперечливо хитає головою:

- Не сумнівайся! Ти вже вирішила їхати зі мною! Рішення не змінюється, – попереджає, а мені хочеться посміхнутися. Йому так важливо?

 

- Я тільки хотіла попередити… їх там троє! Друзі чоловіка! Один із них військовий за контрактом, а другий – колега по роботі, - поясню, начебто це щось змінить. Просто хотіла, щоб він знав, з чим йому доведеться зіткнутися.

 

- Торкалися? - одне питання, і я відводжу погляд. – Зрозуміло! – кидає, обійнявши за талію. - Все буде в добре. Не бійся. Я не дам тебе образити. Як тільки увійдеш у квартиру, йди, збирай все найнеобхідніше для себе та сина. Решту заберемо потім. І Ніка ..., - Додає він, зазирнувши мені в очі. - Не називай його, більше "чоловіком"!

 

Ми заходимо в квартиру, і я одразу бачу у відчинених дверях кімнати, на дивані, сплячого Єгора. Віталік і Валера сиділи за столом, але тільки-но почули хлопок дверей, піднялися з місця і почали наближатися до нас.

 

- Іди, - легенько відштовхнувши мене від себе, каже Влад, при цьому м'яко посміхнувся. Як він може посміхатися у такий момент? І що зараз буде? Чи впорається він сам? - Збирай речі. Я зараз прийду за Макаром. Не буди його, я віднесу його на руках, - додає упевнено, наче знає результат.

І я, кивнувши, прямую в спальню сина, на мить, застигши в отворі.

 

Віталік підходить першим до Влада, піднявши перед собою руки, на знак примирення, починає:

- Гей, друже, мій брат не хотів чіпати Ніку! Я не знаю, що вона тобі там наговорила, але… нічого не було!

 

– Цей брат? – уточнює Влад, кивнувши  на Валерку.

 

- Так! – підтверджує Віталік, і Влад без жодних пояснень, завдає удару Валері в живіт. Той із шипінням випускає з легких повітря та згинається навпіл, ледве вистоявши на ногах. - Гей, ти чого! – обурюється Віталік, роблячи крок до Влада, але отримує удар у ніс. Настільки сильний, що його знесло до стінки, і він з гуркотом упав на підлогу, знепритомнівши.

 

Після чого, Влад хапає Валеру за шию ззаду, піднімає ближче до себе і випльовує прямо в обличчя:

 

- Вже завтра ти достроково звільнений із військової служби! Вибирай: пункт "г", частини 1, статті 49 чи пункт "а", частини 1, статті 49? Я про це подбаю! - гарчить, завдаючи ще одного удару, але я вже не дивлюся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍