Марина Сніжна - Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна

– Нічого, – зійшов до відповіді вампір. Його чорні очища у відсвітах кривавого місяця здавались зовсім зловісними. – Мені шкода було втрачати тямущого конюха, тому я просто не дав йому померти, коли прийшов його час. Можна сказати, подарував йому нове життя.

– Ви називаєте це життям?!

– В якомусь сенсі. Ходімо, маленька. Ти, напевно, вже втомилася від вражень. З іншими членами родини я познайомлю тебе завтра.

Йому довелося схопити мене за руку і потягти за собою, щоб я, нарешті, зважилася відліпитися від землі.

Чорному Лорду не знадобилося самому відчиняти великі двостулкові двері. Він лише скинув руку, обличчя на мить стало напруженим, і стулки самі розкрилися, пропускаючи нас усередину. Цей новий прояв його сили ще більше занепокоїв.

Ми опинилися у великому кам’яному приміщенні, порожньому та незатишному, освітленому лише кількома канделябрами на стінах. Чорний Лорд не став тут затримуватися і потягнув мене до гвинтових сходів. Але не встигли ми зробити й кроку по східцях, як ззаду пролунав тихий жіночий голос:

– Мій господарю, ти, нарешті, повернувся! Я відчула це, щойно ти перетнув кордон Сутінкового світу. Як же я чекала на тебе!

Ми розвернулися до жінки, яка стояла посеред позаду нас. Я відчула, як мої багатостраждальні щоки знову запалали. Це ж треба настільки оголювати своє тіло! Тим більше перед чоловіком! На ній була напівпрозора нічна сорочка, що анітрохи не приховувала всіх принад. Поверх неї був недбало накинутий золотаво-коричневий халат. Але, гадаю, з тим самим успіхом вона могла обійтися і без нього. Який же сором!

Хоча показати цій жіночці безумовно було що. Великі груди, круті стегна і разюче-тонка для таких форм талія. Довге золотаве волосся тугими кільцями опускалося майже до стегон. Темно-карі виразні очі, обрамлені довжелезними віями, млосно виблискували на доволі привабливому породистому обличчі. З усього видно, що знатна пані. Про це говорили всі її рухи та манера триматися. Я одразу ж відчула себе жебрачкою, що незрозуміло як пробралася до будинку лордів.

– Вітаю тебе, Арріє. Гадав, ти вже спиш.

Вона обдарувала його чарівною усмішкою і зробила кілька кроків у наш бік. Карі очі витріщилися на мене так чіпко і пильно, наче прагнули не впустити жодної деталі.

– Ти привів собі вечерю? – нарешті, видала красуня висновок огляду.

Мене навіть пересмикнуло від її слів, і я безпорадно подивилася на вампіра.

– Я планував вас познайомити завтра, – сухо обізвався Чорний Лорд. – Але якщо вже ти вийшла нас зустрічати, то дозволь тобі представити нового члена нашої родини. Тея.

В очах Аррії спалахнули криваві відблиски, що мені сильно не сподобалося. Жіночка явно не в захваті від такого поповнення сім’ї.

– Дівчинко, – цього разу вампір звернувся до мене, і голос став набагато м’якшим, – познайомся з Аррією.

– Вітаю, – пробурмотіла я, бажаючи якнайшвидше забратися геть з очей жінки, яка мене лякала.

У тому, що вона така сама, як мій викрадач, навіть не сумнівалася. Теж кровопивця, що воліла б бачити мене вечерею. І щось підказувало, що ця вечеря закінчилася б для мене за найгіршим варіантом. Я стала б такою ж, як той бідолаха-старий. Губи жіночки розчепилися в недобрій посмішці, ніби даючи зрозуміти, що я міркую правильно. Прокляття! Адже вона теж мої думки може читати! Від цього зовсім захотілося крізь землю провалитися.

– Торкнешся дівчинки, я тобі особисто шию скручу, – несподівано прорізав важку тишу холодний голос Чорного Лорда.

Я була настільки вражена його заступництвом, що навіть подумати ні про що не змогла. Обличчя красуні смикнулося і на якусь мить здалося навіть потворним від люті, що відобразилася на ньому. Але це тривало лічені миті. Потім жінка покірно схилила голову.

– Я все зрозуміла, мій господарю. Ще раз ласкаво просимо додому.

Не дивлячись на неї, Чорний Лорд знову повернувся до сходів і повів мене нагору. Спиною ж я ще довго відчувала ненависний погляд.

Хм, схоже, погані підозри щодо нової родини виявилися небезпідставними…

Вампір провів мене в одну з кімнат, що вразила розмірами та розкішшю, про які я раніше навіть мріяти не могла. При світлі канделябрів, що запалилися за помахом руки Чорного Лорда, я оглядала оздоблення, якому, напевно, могла позаздрити будь-яка благородна леді. Це здавалося мрією, що раптом здійснилася, або казкою. Тільки чомусь це анітрохи не тішило, а навпаки жахало. Нарешті, я усвідомила, що ніяке багатство не принесе щастя, якщо розділяєш його не з тими, до кого тягнеться твоє серце. Я б усе віддала, аби знову опинитися в нашій з Верікою скромній спальні!

– Ти звикнеш, – спокійно промовив Чорний Лорд, який не зводив з мене свого пекучого і моторошного погляду. – А тепер лягай спати. Завтра в тебе буде нелегкий день.

Ще гірший, ніж сьогоднішній? Серце тривожно стислося. Що буде зі мною завтра? Навіть думати про це не хотілося.

Напевно, якби чиясь вища воля зараз повернула додому, я б не допустила навіть думки про те, що не хочу заміж за нелюба. Під вінець з Кнеєм пішла б, мало не стрибаючи від щастя!

Очі вампіра невдоволено блимнули. Але цього разу він ніяк не прокоментував мої думки. Різко розвернувся і вийшов з кімнати, навіть не забравши з собою плащ, у який я продовжувала кутатися.