Маркус Розенлунд - Погода, яка змінила світ

Іпувер, скидаються на біблійний опис Десяти єгипетських кар. Автор розповідає про людей, що, голодуючи, їли від відчаю власних дітей, про Ніл, який став червоним від крові, про осквернення усипальниць фараонів тощо.

Одні тлумачать Папірус Іпувера як опис загибелі Стародавнього царства, тоді як інші вважають, що в Папірусі йдеться про так званий Перший перехідний період (2150–2040 до н. е.), довгий період анархії та розрухи в Єгипті.

У будь-якому разі кінець Стародавнього царства мусив видатися тогочасним єгиптянам кінцем світу. Від того що ці події збіглись у часі з кінцем правління фараона Теті ІІ, ліпше не стало. Серед усіх фараонів Теті ІІ правив найдовше, згідно з деякими документами, державець перебував при владі понад 90 років (він почав царювати з шести років). Уважається, що ані фараон, ані його чиновники не володіли достатньою для порятунку ситуації силою та самовладанням.

Дехто однаково намагався робити все можливе. Один номарх[12] доручив висікти на своїй могилі такий текст, як запевнення у тому, що принаймні він зробив усе можливе для полегшення людських мук:

«Я давав хліб голодним і одяг нагим [...] Увесь Єгипет помирав від голоду, а люди їли власних дітей [...] проте я не дозволив нікому померти з голоду в цьому номі».

Але, попри всі злидні й очікування кінця світу, кінець Стародавнього царства аж ніяк не означав кінець Єгипту. Деякі ознаки вказували, що Єгипет – коли ритм щорічних розливів Нілу відновиться – де-факто вийде із ситуації посиленим, принаймні у довготривалій перспективі. Всевладдя фараонів іде на спад, добігає кінця мегаломанійна епоха побудови пірамід, а суспільство диверсифікується й осучаснюється.

Від тих часів зберігся один відомий текст, у якому фараон Хеті ІІІ дає настанови своєму синові й наступникові, Мерікару, напередодні його сходження на трон. Твір зветься «Повчання для царя Мерікара» та наголошує на милості, справедливості та виконанні суспільних обов’язків володаря перед своїми підданими. Згідно із вказівками Хеті синові, правитель зобов’язаний бути опорою для слабких і виконувати роль щита, що захищає проти ударів долі. Ці мудрі принципи не втратили актуальності й сьогодні.

Чого ще нас можуть навчити події, що почалися з кліматичних потрясінь 2200 року до н. е.? Складно уявити, наскільки уразливим є залежне від єдиного джерела живлення суспільство. Чи не складно? Наше сучасне, механізоване сільське господарство також повністю залежне від однієї речі – горючих корисних копалин.

У Швеції порахували: якщо половина нафтового ресурсу раптово зникне, то протягом кількох років пануватиме голод. Причиною цього є брак будь-яких запасів продовольства, адже сучасне суспільство залежне від безперервного постачання. Точнісінько, як древні єгиптяни були залежними від своєї життєво важливої судини – Нілу.

Єгиптянам ніколи не вдавалося по-справжньому позбутися залежності від Нілу. Ця залежність існує й у наші дні. ООН порахувала, що до 2050 року в басейні річки Ніл житиме близько одного мільярду людей. Удвічі більше за сучасні цифри. І, очевидно, це лишень збільшить уразливість з огляду на майбутні порушення в річці Ніл. Вона вже нині показує, що стає більш непередбачуваною, варто лише згадати сильну посуху чи руйнівну повінь, що востаннє відбулися у 2015-му та 2016 році.

Нова повномасштабна подія Бонда або катастрофа таких саме масштабів (спричинена нами), яка у найгіршому разі призведе до посухи та падіння рівня води в Нілі не на одне століття, – це те, чого ліпше собі й не уявляти. Проте, якщо ми не будемо брати до уваги такий сценарій і не складатимемо відповідних планів, це також буде великою помилкою.

Під час 4.2 Kiloyear Event біда прийшла не тільки до Єгипту. Несолодко було й Аккадській імперії в Месопотамії, що на території сучасного Іраку в межиріччі Тигру і Євфрату.

Аккадську державу, що існувала між 2300-м і 2200 роком до н. е., називають першою імперією у світовій історії. Єгипетське Стародавнє царство, безсумнівно, старіше, проте Аккадська імперія вирізнялася багатонаціональністю – її кордони тримали разом кілька держав і міст, заселених різними народами. У період свого найбільшого розквіту Аккадська імперія простягалася до узбережжя Середземного моря і володіла територіями Ірану й Аравійського півострова.

Археологи вже давно спантеличені тим, як квітуча й енергійна імперія раптово розпалася, а її міста залишилися покинутими. Аналізи ґрунтів старих сільськогосподарських угідь північної частини Аккадської імперії свідчать про раптовий і жорсткий період посух, що почався приблизно у 2200 році до н. е. і тривав близько трьох сторіч. Це узгоджується з відповідним циклом Бонда.

Руйнування Аккадської імперії мало наслідки, які можуть видатися нам до болю знайомими. Посуха та голод змусили народ імперії податися на південь, до берегових районів Перської затоки. Серед людей, які вирушили в дорогу, були амореї – скотарі, які, судячи з усього, не надто цінувалися серед знаті. Писар у стародавньому столичному місті Ур описує амореїв як «народ марнотратців із тваринними інстинктами, якому не відоме поняття “зерно”». Здається, в економіці, заснованій на вирощуванні злаків, усе, що асоціювалося з худобою, було чимось особливо образливим.

Аби заблокувати переселення народів із півночі, аккадійці звели мур 180 кілометрів завдовжки – «Відштовхувач амореїв». Отже, на практиці мур мусив утримувати амореїв ззовні. Немає нічого нового на нашій матінці Землі, зважаючи на мури та паркани сьогодення. Ізраїльський бар’єр на західному березі річки Йордан, плани Трампа побудувати стіну на кордоні з Мексикою, угорський паркан проти біженців на кордоні із Сербією… І вже сьогодні можна припустити, наскільки зросте кількість таких споруд, коли нинішні кліматичні зміни посиляться.

Уважається, що кліматичні події та посуха 4200-річної давнини також зумовили великі переселення у євразійських степах і в Південній Азії. Люди в тій місцевості були змушені відмовитися від сільського господарства й повернутися до кочівного способу життя.

Спричинене подією сильне послаблення мусонних дощів, очевидно, причетне до гибелі Індської цивілізації в сучасному Пакистані. На падіння Індської цивілізації вплинув також брак колишніх торговельних контрактів зі Стародавнім єгипетським царством і Месопотамією.

Тут ми й полишаємо 2200 рік до н. е. й продовжуємо нашу подорож інтергляціалом. У літньому пейзажі голоцену вже можна розгледіти перші жовті листочки на деревах і відчути перші осінні холодні вітри, а також раптові, як шок, похолодання, схожі на цикли Бонда. Так званий кліматичний оптимум, найприємніший і найбільш ідилічний час Атлантичного періоду, залишився позаду.

Ми все ближче до нашого часу, в якому також є два цикли Бонда: так зване Велике переселення народів, яке призвело до падіння Римської імперії, та Малий льодовиковий період, про який ітиметься нижче. Якщо погода й справді змінила світ, то сталося це саме тоді.

Насамперед ми все-таки розглянемо наступний цикл Бонда, який і цього разу зумовлює катастрофічні зміни.

БОНД 2: КАТАСТРОФА БРОНЗОВОЇ ДОБИ