Дейв Еггерс - Сфера

— Такий вигляд має мій задній двір, — сказав Іван, указуючи на охайний і доволі скромний дворик. — А ось перед-ній двір. Гараж. Це на пагорбі понад автострадою 101, де у годину пік усе завмирає. А це біля мого місця на стоянці, щоб бачити, чи хтось, бува, туди не втулився.

Невдовзі на екрані з’явилося шістнадцять різних зображень, що транслювалися вживу.

— І це тільки мої камери. Досить набрати номер камери — один, два, три… дванадцять… і готово. Дуже просто. А як щодо обміну зображеннями чи доступу до інших камер? Скажімо, мій приятель установив свої камери деінде і хоче надати мені до них доступ, тоді що?

Аж тут число клітин у таблиці на екрані подвоїлося, до тих шістнадцяти зображень додалося ще шістнадцять.

— Це камери Лайонела Фіцпатрика. Захоплюється лижами, тому розставив камери так, аби знати, що діється на дванадцяти різних місцинах понад озером Тахо.

З’явилося дванадцять зображень у реальному часі засніжених гірських вершин, крижано-блакитних долин, хребтів, порослих темно-зеленими хвойними деревами.

— Лайонел може надати мені доступ до будь-якої своєї камери. Це все одно що стати «другом», але замість підписки на чужу стрічку отримуєш доступ до потокового відео. Кабельному ТБ до цього далеко. Якихось там п’ятсот каналів? Якщо у вас тисяча друзів, а в кожного з них — по десять камер, то матимете десять тисяч живих зображень. А якщо у вас п’ять тисяч друзів, матимете п’ятдесят тисяч живих картинок. І невдовзі можна буде з’єднатися з мільйонами камер по всьому світові. Знову ж таки, лишень подумайте про перспективи!

Екран розпорошився на тисячу міні-екранчиків. Пляжі, гори, озера, міста, офіси, вітальні. Зала вибухнула оваціями. Відтак панель потемніла, і з пітьми постав білий «знак миру».

— Тільки уявіть собі застосування цієї технології у царині прав людини. Протестувальникам на вулицях Єгипту вже не потрібно тягати з собою камеру, сподіваючись зафіксувати порушення прав людини чи навіть убивство, а потім намагатися доставити запис з вулиці, щоб викласти у мережу. Тепер достатньо приклеїти камеру до стіни. Власне, ми так і зробили.

Загомоніла вражено зала.

— Увімкнімо Камеру-8 у Каїрі.

На екрані з’явилася вулиця. Всюди видно покинуті гасла і транспаранти, двоє полісменів, екіпіровані для придушення протестів, стоять віддалік.

— Вони цього не знають, але ми їх бачимо. Весь світ дивиться. І слухає. Увімкніть звук.

Раптом чітко залунала розмова арабською між перехожими, які проходили повз камеру, але не знали про неї.

— Також усіма камерами можна керувати вручну або ж за допомогою розпізнавання голосу. Ось погляньте. Камера-8, поворот ліворуч. — Стало видно каїрську вулицю дещо лівіше. — А тепер праворуч. — Камера показала вид на вулицю правіше. Бейлі продемонстрував, як вона рухається вгору, вниз, по діагоналі, до того ж усе виходило дуже плавно.

Аудиторія знову заплескала в долоні.

— Отже, пам’ятайте, камери дешеві, їх легко сховати і вони бездротові. Тому їх нескладно було розкласти геть усюди. Покажіть нам Тахрір.

Глядачі лишень ахнули. На екрані вживу з’явився майдан Тахрір, колиска єгипетської революції.

— Наші люди в Каїрі прикріплювали камери весь тиждень. А камери такі маленькі, що військові їх не помічають. Навіть не знають, де їх шукати! Покажіть нам решту видів. Камера-2. Камера-3. Чотири. П’ять. Шість.

З’явилося шість видів площі — такі чіткі, що на обличчях перехожих можна було розгледіти краплі поту, легко читалися іменні жетони солдатів.

— Тепер від сьомої до п’ятдесятої.

З’явилася решітка з п’ятдесяти зображень, що, здавалося, охоплювали всю площу. Зала знову заревіла. Бейлі підніс руки, ніби кажучи, мовляв, зарано, це ще далеко не все.

— Тепер на площі спокійно, але якби щось сталося? Миттєва відповідальність. Про акт насильства, вчинений солдатом, одразу б дізналася громадськість. А тоді його вже можна притягати до відповідальності за скоєння воєнного злочину — та що завгодно. І якщо вони очистять площу від журналістів, камери все одно залишаться. Камери — крихітні, і хоч скільки їх знищуй, усіх все одно не знайдуть, так само, як і тих, хто, де і коли їх розставив. Зловживати владою стане неможливо. Тепер пересічний солдат добре подумає, чи варто волочити вулицею жінку, коли його знімає десять камер. І хай таки добре думає. Хай його турбують ці камери. Хай його турбує «ВидоЗміна». Ось як ми їх називаємо.

Шквал оплесків наростав мірою того, як до аудиторії доходила подвійна гра слів.

— Подобається? — запитав Бейлі. — Гаразд, але це стосується не тільки народних заворушень. Уявіть собі місто з таким відеопокриттям. Кому захочеться вчинити злочин, знаючи, що його бачать де завгодно і коли завгодно? Мої друзі з ФБР вважають, що в містах із належною щільністю розташування камер рівень злочинності знизиться на сімдесят-вісімдесят відсотків.

Ще гучніші оплески.

— Та повернімося до тих частину світу, де прозорість потрібна найбільше і де ми її так рідко бачимо. Подаємо мозаїку місць, де встановлено камери. Тепер уявіть, який уплив ці камери могли би мати в минулому і який матимуть у майбутньому, якщо станеться щось схоже. Ось п’ятдесят камер на майдані Тяньаньмень.

Площу видно вживу з усіх її куточків, і аудиторія знову вибухає оплесками. Бейлі не вгаває, показує зображення в реальному часі з десятка інших міст авторитарних країн, від Хартума до Пхеньяна, де уряд навіть не здогадується, що за ними спостерігає понад три тисяч сфероїдів у Каліфорнії — неспроможні бодай припустити, що за ними можна спостерігати і що така технологія вже існує і невдовзі стане реальністю.

Ось Бейлі знову очистив екран і зробив крок до глядачів.

— Ви знаєте мої погляди, правда? За таких ситуацій, як ця, я підтримую Гаагу і правозахисників усього світу. Аякже, має бути відповідальність. Тирани вже не сховаються. Мусить здійснюватися і здійснюватиметься документування, винні мають нести відповідальність, а ми повинні стати свідками. Тому я наполягаю: ми маємо знати все, що сталося.

На екран упали слова:

МАЄМО ЗНАТИ ВСЕ, ЩО СТАЛОСЯ.

— Шановні, ми на світанку Другого Просвітництва. Я кажу не про новий корпус. Мені йдеться про нову епоху, у якій ми не дозволимо людській думці, людським вчинкам, досягненням і знанням витікати, немов із дірявого відра. Цього ми вже домагалися. У середні віки, у темні віки. Якби не монахи, то всі здобуті на той момент знання було б утрачено. Ми живемо у дуже схожі часи, коли втрачаємо величезну частину того, що робимо, бачимо і дізнаємося. Але так не повинно бути. Не з нашими камерами і не з місією, покладеною на «Сферу».

Він обернувся до екрану і прочитав уголос, щоб усі присутні добре затямили.

МАЄМО ЗНАТИ ВСЕ, ЩО СТАЛОСЯ.

Знову обернувся до зали й усміхнувся.

— Гаразд, а наостанок таке. Моїй мамі вже вісімдесят один. Вона пересувається так легко, як і раніше. Рік тому впала і зламала стегно, відтоді я