Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

class="p1">Нейрофізіолог розповів про образ, отриманий з мозку замерзлого у гібернаторі. Не забарився і з розповіддю про склади, що залишилися в слуховій пам’яті померлого. Це викликало справжню бурю запитань; їх перехресний вогонь дістався й до Рогана, бо він також брав участь в експерименті. Але нічого з’ясувати не вдалося.

— Ті плямки асоціюються з «мушками»... — сказав Ґаарб. — Чекайте... А може, причини смерті були різні? Скажімо, на залогу напали якісь отруйні комахи, врешті, слід укусу дрібної комахи на висохлій шкірі виявити не вдасться. А той, кого ми знайшли в гібернаторі, просто намагався сховатися від цих комах, щоб уникнути долі товаришів... і замерз.

— Але чому перед смертю в нього трапилась амнезія?

— Тобто, втрата пам’яті, так? Чи це вдалося ствердити з цілковитою певністю?

— Настільки, наскільки певними є результати некроптичного дослідження.

— А що ви скажете про гіпотезу з комахами?

— Із цього питання хай краще висловиться Ляуда.

Це був Головний Палеобіолог корабля; піднявшись, він чекав, доки всі стихнуть.

— Ми не випадково не говорили взагалі про так званих «мушок». Кожен, хто хоч трохи орієнтується у біології, знає, що жодні організми не можуть жити поза окресленим біотопом, тобто вищою категорією, яка складається із середовища та всіх видів, які в ньому живуть. Так є у всьому вивченому Космосі. Життя або утворює величезне розмаїття форм, або не виникає зовсім. Комахи не могли виникнути без одночасного розвитку наземних рослин, інших симетричних утворів, безхребетних і так далі. Не читатиму вам загальну теорію еволюції, гадаю, що вистачить, якщо скажу, що це — неможливо. Тут нема жодних отруйних мух ані інших членистоногих, твердокрилих чи павуків. Нема також жодних форм, споріднених з ними.

— Ви не можете стверджувати це так категорично! — вигукнув Баллмін.

— Якби ви були моїм учнем, Баллміне, то ви б не потрапили на цей корабель, бо не склали б у мене іспиту, — незворушно кинув палеобіолог, і присутні мимохіть усміхнулися. — Не знаю, як там з палеонтологією, але з еволюційної біології — «незадовільно»!

— Це вже перетворюється на типову суперечку фахівців... І не шкода на таке часу?!. — шепнув хтось позаду Рогана. Він обернувся і побачив широке загоріле обличчя Ярґа, який по-змовницьки підморгнув йому.

— А може, ці комахи — не місцевого походження, — гнув своєї Баллмін, — може, їх звідкись привезли...

— Звідки?

— Із планети Нової...

Тут уже почали говорити всі разом. Так тривало якусь хвилину, доки вдалося заспокоїти присутніх.

— Колеги? — сказав Сарнер, — я знаю, у кого взяв думку Баллмін. У доктора Ґралева...

— Ну, що ж — я не зрікаюся авторства, — кинув фізик.

— Чудово. Скажімо, розкіш правдоподібних гіпотез ми вже не можемо собі дозволити. Бо потребуємо гіпотез неймовірних. Нехай і так. Панове біологи! Скажімо, якийсь корабель із планети Нової привіз сюди тамтешніх комах... Чи вони могли б пристосуватися до місцевих умов?

— Якщо гіпотеза має бути неймовірною, то могли б, — погодився зі свого місця Ляуда. — Але навіть неймовірна гіпотеза мусить пояснювати все.

— Тобто?

— Тобто мусить пояснити, що подірявило всю зовнішню обшивку «Кондора», до того ж настільки, що, як кажуть мені інженери, корабель узагалі непридатний до польоту, якщо його ґрунтовно не відремонтувати. Чи ви гадаєте, що якісь комахи пристосувалися до споживання молібденового сплаву? Це — одна із найтвердіших субстанцій у Космосі. Інженере Петерсен, що може пошкодити такий панцер?

— Якщо він добре зацементований, то нічого, — відповів заступник Головного Інженера. — Правда, можна трошки надщербити діамантами, але для цього потрібно тонни свердел і тисячу годин. Простіше вже кислотами. Але це мусять бути неорганічні кислоти, температура їх мала б сягати принаймні до двох тисяч градусів за наявності каталізаторів.

— А що, на вашу думку, погризло панцер «Кондора»?

— Уявлення не маю. Він виглядає так, мовби зазнав кислотної ванни за відповідної температури. Але як це вдалося зробити — без плазмової дуги та без каталізаторів — такого не можу навіть припустити.

— Оце ваші «мушки», колего Баллмін, — сказав Ляуда і сів.

— Гадаю, нема сенсу продовжувати дискусію, — озвався після тривалої мовчанки астрогатор. — Може, ми зарано розпочали її. Нам не залишається нічого іншого, як продовжувати дослідження. Поділимося на три групи. Одна займеться руїнами. Друга — «Кондором», а третя здійснить кілька вилазок у глиб західної пустелі. Це — максимум наших можливостей, бо навіть якщо вдасться запустити деякі машини «Кондора», все одно не можу зняти з периметра більше, ніж чотирнадцять енергоботів, бо й надалі буде обов’язковим третій ступінь...

«Перший»

Гнітюча, слизька чорнота оточувала його з усіх боків. Він задихався. Розпачливими рухами намагався відіпхнути від себе нематеріальні сувої, що ніби обкручували його, поринав у них чимраз глибше, з криком, що застряг у набряклому горлі, марно шукав зброї, був голим, востаннє напружив усі сили, щоби крикнути. Оглушливий звук урешті вирвав його зі сну. Роган зістрибнув з ліжка напівпритомний, знаючи лише те, що його оточує морок, у якому невпинно бринить сигнал тривоги. Це вже був не кошмар. Він увімкнув світло, похапцем натягнув комбінезон і побіг до ліфта. На всіх поверхах біля ліфта товпилися люди. Чути було пронизливий звук сигналів, червоні написи ТРИВОГА горіли на стінах. Він убіг до рубки. Астрогатор, одягнутий як і вдень, стояв перед головним екраном.

— Я вже скасував тривогу, — мовив спокійно. — Це лише дощ, Рогане, але ви тільки погляньте. Дуже гарна картина.

І справді, екран, що показував горішню частину нічного неба, світився від незліченних іскор дощу. Краплі, падаючи з висоти, потрапляли в невидимий купол велетенської чаші силового поля й, миттєво перетворюючись на мікроскопічні вогники вибуху, освітлювали всю панораму миготливим світлом, схожим на стократне полярне сяйво.

— Слід було б краще запрограмувати автомати... — стиха сказав Роган, уже цілком опритомнівши. Сон як рукою зняло. — Мушу звеліти Тернерові, щоб не вмикав анігіляції. Бо кожна жменя піску, принесена вітром, зриватиме нас серед ночі...

— Вважатимемо це навчальною тривогою. Своєрідним тренуванням, — заперечив астрогатор, який перебував у несподівано хорошому гуморі. — Тепер четверта. Повертайтеся до себе, Рогане.

— Правду кажучи, я вже не хочу. А ви?..

— Я вже поспав. Мені досить чотирьох годин. Після шести років порожнечі ритм сну і бадьорості для людини вже не має нічого спільного з давнім земним звичаєм. Я міркував над максимальною безпекою дослідницьких груп, Рогане. Досить марудна справа