Джеймс Паттерсон - Бікіні, Джеймс Паттерсон

— Я вірю вам, Бене, — сказала Барбара.

Левон мовчки кивнув.

Я ж казав, що вони — гарні люди.

Розділ 23

Амстердам. П'ята двадцять по полудні. Чекаючи, поки пройде час, Ян Ван дер Хойфель сидів у своєму офісі на п'ятому поверсі класичного гостроверхого будинку й дивився через вершечки дерев на прогулянковий катер, що плив по каналу. Двері офісу розчинилися, й увійшла Міке — гарненька дівчина двадцяти років із коротким темним волоссям. На ній була коротенька спідниця й приталена жакетка. її довгі голі ноги були взуті в черевички на шнурках. Дівчина опустила очі і сказала, що коли вона більше не потрібна, то їй хотілося б піти додому.

— Приємного відпочинку, — сказав їй Ван дер Хойфель.

Він провів дівчину, замкнув за нею двері і, повернувшись до свого креслярського столу, визирнув у вікно на вулицю, що йшла вздовж каналу Кайзерграхт, і побачив, як Міке сіла І «рено» свого нареченого й поїхала геть.

І тільки після цього Ван дер Хойфель повернувся до свого комп'ютера. До початку телеконференції залишалося ще сорок хвилин, але він хотів встановити контакт заздалегідь, щоб мати змогу записати все, що відбуватиметься. Він став клацати клавішами, аж поки на екрані не з'явилося обличчя його приятеля.

— Хорсте, — сказав він. — Я готовий.

У цей самий момент на мостику своєї 118-футової яхти, що кинула якір у Середземному морі неподалік від мальовничого італійського містечка Портофіно, стояла сорокарічна брюнетка. Яхта була зроблена на спеціальне замовлення з надміцного алюмінію й мала шість кают, каюту люкс для господарки та центр для відеоконференцій у салоні, який легко перетворювався на кінозал.

Жінка полишила молодого капітана і спустилася сходами до своєї каюти. Там вона дістала з шафи жакетку «Версаче» й накинула її поверх купального костюма. Потім пройшла до медійної кімнати й увімкнула комп'ютер. Підключившись до кодованої лінії, вона усміхнулася у веб-камеру.

— Джина Працці — на зв'язку, Хорсте. Здоров був.

А на відстані в чотири годинних пояси, у Дубаї, високий бородань у традиційному середземноморському вбранні пройшов повз мечеть і гулькнув крізь непримітний вхід до ресторану, розташованого трохи поодаль на тій самій вулиці. Привітавши власника, він пройшов на кухню, сповнену ароматів часнику та розмарину.

Відхиливши важку завісу, він зійшов сходами до підвалу й відімкнув важкі дерев'яні двері, що вели до потаємної приватної кімнати.

У Гонконгському районі Вікторія Пік молодий хімік увімкнув свій комп'ютер. Йому було двадцять із гаком років й аж 170 із гаком одиниць IQ. Чекаючи, поки завантажиться програмне забезпечення, він зиркнув крізь прозорі штори на схил пагорба, і його погляд, ковзнувши по вершечках циліндричних хмарочосів, сягнув яскраво освітлених веж Гонконгу. Для цієї пори року повітря було надзвичайно прозорим, тому хлопцеві було добре видно гавань Вікторія Гарбор з околицями та вогні Коулуна. Нарешті комп'ютер пискнув, сигналізуючи про завершення завантаження, і молодик зосередив свою увагу на терміновому зібранні членів «Альянсу».

А в Сан-Паулу Рафаель дос Сантос, чоловік п'ятдесяти років, під'їхав до свого помешкання о третій із копійками у своєму новому двомісному спортивному авто «Wiesmann GT MF5». Ця машинка коштувала двісті п'ятдесят тисяч американських доларів і розганялася від нуля до шістдесяти миль за годину менш ніж за чотири секунди, а її максимальна швидкість становила 193 милі за годину. Рафі, як його звали знайомі, був закоханий у свій автомобіль.

Біля в'їзду до підземного гаража він загальмував, кинув ключі Томашу й увійшов у ліфт, який доправив його до апартаментів.

Там він перетнув кілька тисяч квадратних футів долівки з дорогезної деревини, пройшов повз ультрасучасні меблі Й увійшов до офісу з видом на блискучий фасад готелю «Ренесанс» на Аламеда Сантос.

Рафі натиснув кнопку, і посеред робочого столу висунувся плаский тонкий екран. «Цікаво, якою буде тема майбутньої конференції», — подумав він. Явно сталося щось непередбачуване. Але що саме? Він увімкнув комп'ютер і натиснув кнопку ідентифікатора.

Рафі привітав Хорста португальською:

— Хорсте, старий чорт, ти дістав! Але я тебе уважно слухаю.

Розділ 24

У Швейцарських Альпах Хорст Вернер сидів у м'якому кріслі у своїй бібліотеці. У каміні стрибали язики полум'я, а флуоресцентні енергозберігаючі лампочки освітлювали восьми-футову масштабну модель німецького лінкора «Бісмарк», яку Хорст зробив власноруч. Усі стіни були уставлені книжковими полицями, але кімната не мала вікон. Натомість під панелями з вишневої деревини вона мала свинцево-сталеву обшивку три дюйми завтовшки.

Бункер Хорста був зв'язаний із навколишнім світом через витіювату мережу Інтернету, яка створювала йому враження, що він сидів у центрі Всесвіту.

Дюжина членів «Альянсу» були зареєстрованими членами кодованої інтернет-мережі, і всі вони більш-менш добре володіли англійською. Коли на екрані з'явилися їхні «живі» зображення, Хорст швидко перейшов до головної теми зборів.

— Один американський приятель нещодавно прислав Яну фільм — для розваги. Мене дуже цікавить ваша реакція.

Дванадцять поєднаних між собою екранів заповнило біле мерехтливе світло. Потім зображення прояснилося — то камера сфокусувалася на ванні, що нагадувала джакузі. У ванні, заповненій водою приблизно на чотири дюйми, лежала навзнак темношкіра гола дівчинка. Вона була зв'язана — руки та ноги скручені ззаду мотузкою, обмотаною також навколо горла.

На відео був також якийсь чоловік, що стояв спиною до камери. Коли він повернувся боком, то один із членів «Альянсу» стиха проказав: «Та це ж Анрі!»

Анрі сидів на краю ванни, а його обличчя приховувала пластикова маска. Він заговорив у камеру:

— Бачите, тут мало води, але якраз достатньо. Не знаю, від чого швидше помре Роза. Або вона задихнеться, або потоне. Зараз побачимо.

Дівчинка плакала, не перестаючи, задихаючись і хапаючи ротом повітря щоразу, коли її ноги безсило опускалися і мотузка на шиї натягувалася. «Мамо!» — раптом