Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

Лола як у книжку потрапила. Вона читала пару книг про те, що є такі стосунки, але ніколи не могла собі уявити, що братиме участь у подібному.

Усі займалися кожен своїм. Хтось спілкувався, хтось танцював, хтось сидів біля бару та потягував алкоголь. Ось два домінанти розташували своїх нижніх на подушках на підлозі, а самі, як шейхи, розвалилися на диванах і щось спілкувалися.

Зал був невеликий, і Лола могла добре розглянути кожного з присутніх. Але вона соромилася це робити. Хоч це і було незвичайно, їй здавалося неввічливим вирячитися на інших. 

А тим часом багато гостей клубу з цікавістю поглядали на них. Гордія тут явно знали, йому кивали на знак вітання, переважно чоловіки. Він кивав у відповідь. І мабуть усім було цікаво, що ж за пташку він привів. А Лолі хотілося сховатися за диван і ніколи звідти не висуватись. Ось і виявилася її дитяча фобія.

Одна з дам, що сиділи біля барної стійки, повільно сповзла зі стільця і, не забувши захопити свій коктейль, попрямувала до них. Гаряча брюнетка з такими ж темними очима. Вона була одягнена майже так само скромно, як Лола. Тільки декольте на сукні було глибше, та сама сукня набагато коротша. Так, що видно було мереживо чорних панчіх. Туфлі на високих підборах доповнювали вбрання. Виглядало відверто, але не зухвало.

- Гордій, рада бачити, - звернулася до чоловіка. - Давно ти не заглядав. Познайомиш із твоєю дівчиною?

– Це Лола. І так, вона наче моя дівчина. - із запинкою сказав чоловік. - Лялечка, це Марина, мій бойовий товариш.

Марина посміхнулася.

- А я вже хотіла насолодитися ревнощами, які спалахнули в неї в очах, - кивнула на Лолу. - Розслабся, крихітко, з мого боку тобі нічого не загрожує. Ми справді лише друзі.

Вона уважно оглянула Лолу, ніби просканувала рентгеном.

- Нічого, гарненька. І начебто не дурна. Схвалюю.

Лолі було трохи ніяково від того, що її обговорюють при ній же, наче живий товар.

- Ми сьогодні пограємо трошки, - сказав чоловік так, ніби говорив про те, що сьогодні збирався пройтися парком.

Це було принизливо. Навіщо взагалі говорити про таке вголос? Хоча, враховуючи де вони знаходяться, напевно тут це в порядку речей. Але вона – не річ!

Але тут Лола захлинулась своїми думками. Вона сама погодилася стати іграшкою. Лялькою. А отже – річчю. Від цих думок на очі навернулися сльози. Ні, тільки не розплакатись. Гордієві це явно не сподобається.

Марина знову задумливо оглянула Лолу, навіть голову набік схилила.

- Пограєте, виходить, - простягла.

А потім подивилася прямо в очі Гордію і сказала твердо, навіть жорстко, як відрізала:

– Вона інша. Хороша. Дивись, не зламай!

Лола так і не зрозуміла, що це було. За неї заступилися? Ось уже від кого вона не чекала такого, то від цієї дивної молодої жінки.

І чому Гордій може її зламати? Що це означає? Що то за ігри такі, дивні?

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно