Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

— Коротше, я хочу поїхати з дівчатами на один покинутий пляж, відпочити дикунами. Це Пфеїффер Біч, що розташований в межах Каліфорнії, — сказала я, з благанням у очах дивлячись на тренера.

Джейн відкинулася на спинку крісла й замислилася. Тільки зараз я помітила, що вона виглядала досить бадьорою, хоч було дуже рано. Її біляве волосся було зібране в ідеальний пучок, точно, як у балерини, а на обличчі трикутної форми сяяв легкий макіяж — підведені тушшю очі, світлі рум'яна і прозорий блиск на губах. Цього року Джейн виповнилося сорок п'ять, але, завдяки своїй роботі, виглядала вона щонайменше років на десять молодшою.

Очима кольору грозового неба тренер ніби дивилася крізь мене, зважуючи всі «за» і «проти». Злегка почухавши вказівним пальцем кінчик гострого носа, Джейн нахилилася вперед і, нарешті, відповіла:

— Добре, даю вам рівно два тижні. Сюди вже входить сьогодні, збори та день приїзду. — Її голос був цілком спокійний, що говорило про твердість прийнятого рішення.

Я підскочила, не вірячи своїм вухам. Уявляю, до яких розмірів округлилися мої очі. А безглузда усмішка, напевно, була схожа на оскал божевільного.

Піднявши вказівний палець вгору і скинувши ліву брову, Джейн додала:

— Тільки одна умова!

«От і каверза! А я вже зраділа».

Плюхнувшись назад у крісло, я розчаровано зітхнула, схрестила руки на грудях і випнула нижню губу:

— Яка?

Посміюючись із моєї реакції, Джейн підвелася і м'яко сказала:

— Телефонуйте мені по відеозв'язку щодня, щоб я не хвилювалася.

— Обіцяю! — вигукнула я й кинулася її обіймати.

Тренер дзвінко засміялася і спробувала вибратися із моєї залізної хватки. Послабивши обійми і відхилившись, щоб подивитися Джейн у вічі, я тихо сказала:

— Ти найкраща. Я так тебе люблю.

Вона лагідно усміхнулася і, чмокнувши мене в лоба, ніжно промовила:

— Я теж люблю тебе, люба.

На той час і справді здавалося, що Джейн і є моя мама. Відпустивши її і присівши на диван, який стояв поруч із кріслом, я сяяла найдурнішою й найщасливішою усмішкою.

— Дівчата ще не знають? — поцікавилася Джейн, сідаючи поруч.

Від емоцій, що переповнювали мене, я часто замотала головою, при цьому не припиняючи безглуздо усміхатися.

— Тоді їдь і порадуй усіх! Сьогодні на репетиції просто повторіть те, що ми проходили. На пляжі теж не забувайте розминатися, бо приїдете нездатні підняти ногу навіть на дев'яносто градусів.

Прямуючи до дверей, я світилася від щастя, як новорічна ялинка, обвішана гірляндами. Уже прощаючись із Джейн на порозі, я не втрималася і знову міцно обійняла її.

Усе всередині вирувало і виривалося назовні щасливою усмішкою, а до машини я, здавалося, не йшла, а летіла. Залізши в салон і подивившись на годинник, я жахнулася.

— Боже, чверть до одинадцятої! Дівчата приб'ють мене!

***

Дорогою до студії в мене з'явилися сумніви, що подругам може не сподобатися такий вид відпочинку. Але я підбадьорювала себе, щоб не відкинути цю ідею кудись подалі. І слава богу, їхня реакція перевершила всі мої очікування. Смарагдові очі Вікі виблискували захопленням, коли вона кинулася обіймати мене зі словами:

— Клас! Це просто супер!

Джессіка була у своєму репертуарі. Розпливаючись у хитрій посмішці, вона заявила:

— Святі небеса, Еріко, це ж краще за секс!

Спостерігаючи за нами, Моллі заливалася сміхом. Немов маленькі діти, які отримали той самий подарунок із листа Санта-Клауса, ми хіба що не стрибали від захвату. За всі п'ять років у Лос-Анджелесі ми жодного разу не брали відпустку, прямо взагалі, й ось це, нарешті, сталося!

Тренування пролетіло в одну мить, а дорогою додому ми одноголосно вирішили, що ввечері підемо до клубу. Майбутня поїздка була для дівчат настільки несподіваною та такою приємною, що ми вирішили відсвяткувати це. Ось так ось!

У клуб ми завжди їздили на таксі, оскільки, певна річ, іноді випивали. У нас навіть був особистий таксист. Хоча не те щоб особистий, але завжди викликали Ерні. Веселий чоловік у віці, який знав нас ще з часів роботи в «Печеній картоплі». Зараз це досить відомий джазовий клуб, а ось чотири роки тому він був звичайним закладом, де вечорами грали блюз та продавали дешеве пиво із запеченою картоплею.

Після переїзду до Лос-Анджелеса й нескінченних змін роботи, найдовше ми затрималися саме там. Спочатку ми працювали у дві зміни звичайними офіціантками, але пізніше, коли господар випадково побачив нас танцюючих під час прибирання, почали іноді виступати. Поступово кількість змін як офіціанток скорочувалася, а час виступів збільшувалася. У результаті вдень ми репетирували під композиції гурту, який мав давати концерт, а ввечері влаштовували шоу. Виступи закінчувалися досить пізно, тож додому доводилося діставатися на таксі. Ось так ми й познайомилися з Ерні, який приїжджав, щоб відвезти нас додому, було то глуха ніч чи вже ранок.

Управляючий клубом, Боббі, досить швидко прив'язався до нашої четвірки й одного разу дав стусан під зад, пояснюючи це тим, що ми зможемо досягти успіху, тільки рухаючись вперед, а не застрягши на одному місці. Тоді ми не були з ним згодні, адже потім сиділи без роботи досить довго, і зрештою все одно влаштувалися офіціантками до ресторану американської кухні «Федеральний НоХо», що на бульварі Ланкершим. Але через рік, коли одного дня ми пішли в театр El Portal, що розташовувався через квартал, усе ж таки зрозуміли слова Боббі. Саме того дня нам вдалося зняти дешеву студію й розпочати нове життя.