Нестор Літописець - Повість минулих літ

і віск, і мед, і челядь". І мовила йому мати: "Чи бачиш ти, що я недужа? Куди ти хочеш [іти] од мене?" — бо вона вже розболілася була. Сказала ж вона йому: "Погребши мене — іди, куди хочеш".

І по трьох днях померла Ольга. І плакав за нею син її, і внуки її, і люди всі плачем великим, і, понісши, погребли її на [уготованому] місці 1. І заповіла була Ольга не творити тризни над собою, бо мала вона пресвітера, і той похоронив блаженну Ольгу.

Ся [Ольга] була передвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і яко зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць, уночі. Так ся між невірних людей світилася, як перло в багні, бо були вони закаляні гріхом, не омиті святим хрещенням, а ся омилась святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого чоловіка Адама і в нового Адама втілилась, що ним є Христос.

Речім же до неї: "Радуйся, руськеє пізнання бога! Стали ми початком примирення [з ним]". Вона бо першою увійшла в царство небеснеє із Русі, і її восхваляють руськії сини яко зачинательку, бо й по смерті молилась вона богові за Русь. "Праведних же душі не вмирають" 2. Як ото сказав Соломон: "Коли хвалять праведника, — веселяться люди" 3, "безсмертною бо є пам'ять його" 4, коли признається він богом і людьми. Її теж усі люди прославляють, бі чачи, що лежить вона нетлінною многі літа. Сказав бо пророк [Ілій про слова господа]: "Тих, що прославляють мене, — я прославлю" Про таких же і Давид говорив: "У пам'яті вічній буде праведни він поговору злого не убоїться. Готово серце його уповати на господа, утвердилося серце його і не здригнеться" 6. Соломон же сказав: "Праведники вовіки живуть, і від господа нагорода їм є, і дбання од Всевишнього. Тому дістануть вони царство краси і вінець доброї од руки господньої, бо десницею захистить він їх і рукою покриє їх" 7. Захистив бо він силою [своєю] блаженну Ольгу од врага і супостата диявола.

У РІК 6478 [970]. Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега в Деревлянах.

У цей же час прийшли люди новгородські, просячи князя собі: "Якщо не підете ви до нас, то ми знайдемо князя собі". І сказав їм Святослав: "Аби хто до вас пішов!" І відмовився [йти до них ; Ярополк, і Олег. І сказав Добриня: "Просіте Володимира", — бо Володимир був од Малуші, улюблениці Ольжиної; [Малуша] ж була сестра Добринина, а отцем їм обом був Малко Любчанин, отож Добриня був вуєм Володимирові. І сказали новгородці Святославу: "Дай нам Володимира".

І взяли новгородці Володимира собі, і пішов Володимир з Добринею, вуєм своїм, до Новгорода, а Святослав — до Переяславця.

У РІК 6479 [971]. Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в городі. І вийшли болгари на січу проти Святослава, і була січа велика, і одолівали болгари. І сказав Святослав воям своїм: "Уже нам тут полягти. Ударимо мужньо, браття і дружино!" А під вечір одолів Святослав [болгар] і взяв город списом, кажучи: "Се город мій!"

І послав він до Греків [послів], мовлячи: "Хочу на вас іти і взяти город 1 ваш, як і сей". І сказали греки: "Ми не в силі супроти вас стати. Так що візьми з нас данину [собі] і на дружину свою. Але скажіте нам, скільки вас, щоб дали ми по числу воїв". А це говорили греки, обманюючи русів: греки бо є хитромудрі й до сьогодні. І сказав їм Святослав: "Єсть нас двадцять тисяч", — і додав він десять тисяч, бо було русі десять тисяч тільки. І спорядили греки сто тисяч на Святослава, і не дали данини.

І рушив Святослав на греків, і вийшли вони супроти русі. І коли побачили [це] руси, то убоялися вельми | множества воїв. І мовив Святослав: "Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею [доведеться] стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми, — то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, — тоді [самі] подумайте про себе". І сказали вої: "Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо".

І приготувались до бою руси і греки насупроти [них]. І зітнулися обидва війська, і обступили греки русів, і була січа велика, і одолів Святослав, а греки побігли. І пішов Святослав, воюючи, до города [Цесарограда], і інші городи розбиваючи, які стоять пустими і до сьогоднішнього дня.

І зізвав цесар [грецький Іоанн] у палату бояр своїх, і сказав їм: "Що вдіємо? Адже не можемо ми стати супроти нього". І сказали йому бояри: "Пошли йому дари. Спитуємо його, чи падкий він є до золота чи паволок?" І послали вони до нього золото, і паволоки, і мужа мудрого, і сказали йому: "Стеж за поглядом його, і лицем його, і мислями його" 2.

Він же, [муж цесарів], узявши дари, прийшов до Святослава. І коли прийшли греки з дарунком, він сказав: "Введіте їх сюди". І прийшли вони, і поклонились йому, і поклали перед ним золото й паволоки. І сказав Святослав, убік дивлячись: "Сховайте". І отроки Святославові, узявши, [все] сховали, а посли цесареві повернулися до цесаря.

І зізвав цесар бояр, і сказали тоді послані: "Коли прийшли ми до нього і піднесли дари, він і не глянув на них, а повелів сховати іх". І мовив один [боярин]: "Спитуй його ще один раз. Пошли ще йому оружжя". Вони ж послухали того і послали йому меч та інше оружжя.

І принесли йому меч, і він, узявши, став любуватися [ним], і хвалити, і дякувати цесареві.

І прийшли [послані] назад до цесаря, і повідали все, що було. І сказали бояри: "Лютим буде | сей муж, бо майном нехтує, а оружжя бере. Згоджуйся на данину". І послав цесар [послів до Святослава] , кажучи так: "Не ходи до города, а візьми данину, навіть яку ти хочеш", — бо він замалим не дійшов до Цесарограда 3.

І-дали