Старицький М. П. - Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П.

Голос Дарини (проходячи здалеку). Ой лишенько!

Баба й Маруся.

Баба. Хто це? Певно, Маруся! (Не обертаючись, вголос.) Чую людську кість. Озовись: хто прийшов?

Маруся мовчить і тремтить.

Я хоч і сліпа, але бачу тебе... бачу твою долю…

Маруся (боязно). Це я...

Баба. Молода... вродлива... а вже зазнала горя немало: кохання тебе сушить... Дай руку!

Маруся. Ось, бабусю...

Баба (взяла). Багато у цій руці щастя, тільки зрадливий одпиха його собі на погибель.

Маруся. Бабусю, скажіть мені, яка мені доля судилася?

Баба. Доля твоя химерна; там, де ти шукаєш щастя, там знайдеш тільки зраду, а там, де не думаєш і цураєшся, там воно іменно й є! Ти кохаєш чорнявого огрядного козака, з карими очима і тонкою бровою...

Маруся. Грицька?

Баба. Стривай, стривай... ще не вияснилось…

Уся сцена освітлюється зеленим світлом.

Бачу, бачу - він.

Маруся. А Грицько чи коха мене?

Баба. Хай освітиться його серце! Щось чорнішає у йому... мов робак якийсь ворушиться... Тепер він кохає другу...

Маруся. Ой пропаща я!

Баба. Не умлівай! Слухай до кінця. За чорнобривим, я бачу, стоїть русявий парубок...

Маруся. Потап?

Баба. Так. Він тебе любив і через тебе муку прийняв... Тільки ти не любила його, ніколи й не зійдешся; та між тобою й ним лежить і гадиною звивається горе.

Маруся. Страшно, бабусю, страшно! Краще умерти, ніж не мати просвітку й плутатись між тим горем та мукою!

Баба. Смійся! Я бачу ще третього... нещасного, виродка якогось; тільки у нього серце світиться, як кришталь, і в тому серці стоїш ти... отам твоє щастя!

Маруся. Це Хома! Ви його бачите... Але... невже Гри- цькового серця не можна ніяк привернути?

Баба. Трудно, трудно... проте можна спробувать. Ти, дівко, наважилась-таки на Грицька?

Маруся. Бабусю, без його мені не жити!

Баба. Бачу, бачу! У твоєму серці кипить кров, аж вогнем жаріє!

Маруся. Бабусю, приверніть до мене Грицька! Одверніть його од Галини... Я не переживу їхнього щастя... я з муки зотлію! Мені краще бачити його у труні, ніж у шлюбі з другою!

Баба. Так, так... правда!

Маруся. Бабусю, дайте мені привороту! Я вам чим хочете оддячу.

Баба. Не треба мені нічого; мені жаль тебе, молодої, і я допоможу твоїй пригоді. Слухай же. Ось тобі дві шкляночки: у одній червоний трунок, у другій зелений; ти дай йому цього червоного випити; коли в його хоч гискра кохання до тебе жевріє, то вона спалахне вогнем, і він піде за тобою аж на край світа!

Маруся. У цій пляшечці, значить, моє щастя і моя смерть? Жах бере... але краще довідатись зразу...

Баба. І знай ще до того, що коли після червоного трунку не з’явиться у нього кохання до тебе, то не буде його й до самої смерті, і він тільки більше щораз тебе ненавидітиме.

Маруся. Саме пекло краще од такої долі!

Баба. Коли ти на червонім допевнишся, що твій милий тебе не любить і не любитиме довіку, то дай йому з чим-небудь оцього зеленого трунку, вип’є - і ні з ким вже більше не одружиться, хіба з сирою землею!..

Маруся. Умре?!

Баба. Тобі ж краще буде; пожуришся, поплачеш та, врешті, й своє щастя здибаєш, а інак до самої смерті муки та й після смерті катування.

Маруся. Дайте, дайте його! У цій, значить, пляшечці і мій, і його спокій!..

Баба. Так, там за зраду оддяка.

Маруся. Спасибі, спасибі, бабусю!

Баба. Ховай же її обережно.

Маруся. О, я цей рятунок під самим серцем носитиму, поки не обернусь до його за поміччю!..

Баба. Ну, тепер повернись на північ і плюнь перед себе тричі!

Маруся обертається, баба невидко заходить у млин. Казанок провалюється, і таємне світло зника.

Маруся сама.

Маруся (озирається навколо з жахом). Все щезло, ні духу нема... це диявольське навожденіє було... обляга мене якась темрява, ні гомону, ні шелесту... мов кладовище... Ух, страшно! Куди вертатись? Мов памороки мені забило... Це річка... он туди, здається, стежка... (Замислюється.) Швидче, швидче від цього страшного місця (Іде.)

Хома, Дмитро, парубки.

Хор

Назбирали некрутиків у неділю вранці,

Гей, гей, гей, гей! У неділю вранці!

Поливали доріженьку, щоб не курилася,

Гей, гей, гей, гей! Щоб не курилася!

Розважали дівчиноньку, щоб не журилася,

Гей, гей, гей, гей! Щоб не журилася!

1-й парубок. Куди ж це ти нас, Хомо, завів? Отут, чи що, отаборитись?

Хома. А тут, тут! Чим же не місце! Далеко краще за той ваш вигін: тут і річка, і лісочок, і млин... хто куди схоче!

2-й парубок. Та, так, так! Тільки наші дівчата чи ходитимуть? Лякатимуться млина.

1-й парубок. О, то пусте! Чого їм з нами лякатись?

2-й парубок. Та от же й досі нема!