Франко І. Я. - Мій ізмарагд, Франко І. Я.

class="p1" style=""> 

А божився, дав на боже!..

Плакав наостатку!

А сам ніж мав і мене хтів

Пхнути під лопатку!

 

Почекай же!.. Де та в біса

Грушка при причілку?

В мене є верба. Все одно,

Заглянемо в щілку».

 

VIII

 

 

Ой-ой! Метушня і тривога в селі,

Із вулиці діти тікають малі,

Старі покидають у полі роботу,

Додому дралюють, немов на пожар!

На лицях побачиш і страх, і турботу:

В селі є шандар!

 

Сей сіті рибацькі під стріху ховає,

Той в сіно рушницю стару обвиває

І пхає в шувар,

Сей крадену пряче дубову колоду,

Той в бочку пожарну щодуху ллє воду:

В селі є шандар!

 

Шандар і начальник рушають на слідство.

Соток Пазюкових шукати,

Трясли вже у кума, трясуть ще сусідство,

Стайні, і стодоли, і хати.

І свідків питають, мов в пітьмі блукають,

А грошей нема та й нема.

«Ну, куме коханий, дай руки в кайдани!

Тут слідство, для тебе тюрма».

 

IX

 

 

Три неділі вже кум у арешті сидів,

А селом якийсь шум, наче рій той, гудів.

 

Ось Пазюк молодий у попа, неборак,

Кладе п’ятку на стіл і говорить ось так:

 

«Єгомостику, горе на мене найшло!

«Ти вкрав тата сотки! - так гуде все село.-

 

Бідний кум через тебе в арешті терпить».

Єгомостику, радьте, що маю робить?»

 

Піп плечима стиснув: «То, небоже, біда!»

А Пазюк молодий хитро так повіда:

 

«У неділю на хрест і на слово святе

Перед всіми людьми я присягну на те,

Що татуньових грошей не маю».

 

«Добре, сину! Присягу тобі проведу.

Та гляди, щоб не впав ти в велику біду!

 

Бо присяга страшна! Лиш одну мені річ

Відповідж: чи ти взяв тії гроші в ту ніч?

Як на сповіді, правди жадаю».

 

«Як на сповіді! Отче… Та взяв чи не взяв,

А бігме, що нерушані вчора віддав.

І присягну, най встиду між хлопством не маю».

 

X. НА ПАСТІВНИКУ

 

 

Сховалось сонце за Ділом могучим.

Пожар вечірній запалав на небі

І згас. Стемніло. Оповите млою

Дріма Підгір’я. Лиш де-де в хатах

Ще світло блима. Літня ніч коротка,

То вчасно спати йдуть робучі люди,

Щоб завтра, скоро світ, вже бути в полі.

 

Ген за селом, під лісом на долині,

З густої мли, мов цвяшок золотий,

Вирізуєсь миго́тання кроваве:

Се хлопці-конюхи огонь кладуть,

Їх на всю ніч післали коні пасти.

Попутавши скотину, розложили

Огонь, бо майка 4 тне.

Ось при огні

Сидять гуртом: хто в гуньці, в подігачці,

Хто в кожушанці, хто лиш грубий міх

Нап’яв на плечі.

- Побратиме Сеню,

Дай тютюну!

- Чи бач, який прудкий!

Чи я тютюн саджу?

- Та не жартуй-бо!

Тобі господар нині скрутець дав,

То уділи! Проклята майка тне,

А тютюновий дим - найліпший спосіб

На неї.

Сень видобува тютюн,

І крає ножиком, і ділить всім,

В кого немає. Вже така натура

У того Сеня: зразу воркне гризько,

А потім хоч сорочку з себе дасть.

Недаром придурковатим зовуть

І підіймають всім селом на сміх.

Куди ж пак! Парубіка вже старий,

Вже поза тридцять літ, і до роботи

Нема над нього, і не п’є, не тратить,

А ходить мов жебрак. Не раз йому

Трафлялося пристайство - не хотів.

Волить тинятись в наймах, на чужих

Робити і чужій коритись волі.

«То вже у них так в роді,- говорили

В селі.- Отець його мав поле й хату,

Та все пустив, роботу занедбав,

Лише по відпустах, святих місцях,

Мов старець, волочився. А прийшла

Недуга, старість, далі сліпота,

То не було де голови приткнути,-

Взяв ліру та й пішов просити хліба.

І сина на таке саме навчав:

Все лиш набожних співанок співає,

Все лиш балакає, що світ зіпсутий

І страшний суд надходить - що твій піп!»

 

Отак в селі балакали про Сеня,

Сміялись з нього, хоч усі й любили,

Бо щирий був, для всякого ввічли́вий.

Та він байдуже, мов се й не про нього,

Всі насміхи пускає мимо вуха,

Прихильності немов недобачає.

Хоч тридцять літ від роду, він найрадше

З дітьми малими пристає, готов

І порохом пересипатись з ними.

Та й діти ж то над все любили слухать

Його пісень і оповідань! Діти

Одні над ним не насміхались.

 

Ось

І нині купка їх зібралась - хлопці

Все підростки. На Сеня поглядають,

Як на старшого; деякі й самі

Просились з кіньми на ніч, знаючи,

Що й Сень тут буде.

Закурили. Тихо

Десь обік в трощах деркає деркач.

Сова у лісі заскиглила - цур їй!

І більш не чуть нічого, тільки мірно

Дзеленькають залізним путом коні

Та хрупають траву росисту.

 

- Ну-ко,

Скажіть хто байки! - обізвавсь несміло

Один і скоса позирнув на Сеня.

 

- Е, кат там з нею! - другий відізвавсь.-

Я за весь день охляв, не чую ко́стей,

І очі вже злипаються до сну.

 

- Ну, що ж, то ти йди спати! Годі ж всім

Поснути. Знаєте, пора непевна.

Говорять, що з Сідого 5 приятелі

Волочаться по толоках. То треба

Вважати!

 

- Мій господар, за грибами

Ходивши вчора, каже: бачив вовка.

То