Адріан Феофанович Кащенко - Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко

мов сніп, впав на землю, сам же Демко, завернувши коней, погнав їх

знову у степ. Галю обхопив страх, що вчинок Демка не минеться йому

дурно, і вона жахливо скрикнула: - Господи милосердний, що ж тепер

буде? У старого Балана під час сутички, навпаки, не жах був у очах, а

радість. Йому любо було бачити, що зять вчинив, як годилося

запорожцеві: що не подарував прикажчикові образи, а з козацьким хистом

збив його з коня. Очі старого заграли юнацьким вогнем і він голосно

гукнув: - Молодець, Демко! Нехай знає вражий зайда запорозького

кулака! Вилежавшись деякий час на землі, прикажчик підвівся і,

шкандибаючи, пішов до двору, кленучи Демка уголос і погрожуючи йому

кулаком. - Почекай, гайдамако, я тобі сього так не подарую! Через

кілька хвилин галас збився біля всіх зимовників: кріпаки намагалися

побрати у Балана, Луб'яного й Лантуха сокири, канати й інші

господарські речі, ті ж не давали, бо у степах у ті часи такі знаряддя

були дорожчі за золото. - В'яжіть їх! - гукнув до своїх людей

розлютований прикажчик. - Всіх в'яжіть отсих гайдамаків, коли вони не

хочуть нам коритись. Я сам одвезу їх до управителя на науку! Треба

тільки ще отих двох душогубів піймати! - додав прикажчик, показуючи у

степ на Демка та Івана. Проте тих не довелося ловити. Зачувши, що коло

хати збилася колотнеча, вони самі бігли до двору і, побачивши, що

їхнього батька вже зв'язано, кинулися його визволяти. - Пустіть тестя,

бо вб'ю! - грізно гукнув Демко. Побачивши по очах козака, що він у

запалі, люди пустили старого Балана і розтупилися в усі боки, але, як

тілько Демко та Іван почали його розв'язувати, прикажчик моргнув

кільком своїм кріпакам, накинувся з ними на козаків ззаду і, зваливши,

почав в'язати їм руки й ноги. Козаки одбивалися, як роздратовані

звірі, але їх надавили цілою купою і врешті пов'язали. Прикажчик же

після того, як зв'язаного Демка підвели з долу, вдарив його з помсти

по виду. Галя метушилася поміж людьми, мов у нестямі. Вона кидалася

від чоловіка до батька, голосила й благала, щоб їх пустили, але ніхто

на неї не звертав уваги і тільки прикажчик добре штовхнув її, коли

вона хотіла розв'язати Демка. Через півгодини трьох старих запорозьких

дідів та двох молодих з покрученими за спину руками везли до тієї

самої економії, що будувалася біля руїн Запорозької Січі. Почувши, що

запорожці не хотять коритись волі прикажчика і навіть на очах кріпаків

побили його, управитель визнав за потрібне піднести в очах кріпаків

особу прикажчика і люто покарати запорожців. Коли він побачив біля

ганку зв'язаних козаків, очі його заграли хижим вогнем, мов у звіра,

що вже почув кров своєї добичі, і він зразу почав гримати. - Так отеє

ви бунтуетесь? Не хочете робити... Не даєте худоби і навіть б'єте

княжого прикажчика? Ну, так я вас навчу шануватись. Я з вас виб'ю ваше

гайдамацтво! Я зроблю з вас покірливих! - Пане управителю! - обізвався

старий Балан. - Защо нас катують? Ми людей ваших не займали. Вони

прийшли на нашу землю. На ту землю, що віддана нам під господарство

від Коша славного Війська Запорозького. Побачивши ваших людей у

тяжкому становищі, ми навіть хати свої покинули та вашим людям

віддали. За що ж хочете ви ще й добро наше забрати?.. Добро, придбане

тяжкою працею? - Вашого немає тепер нічого! - сказав управитель. - По

указу цариці всі сі землі і все, що на їх єсть, себто й ваше добро і,

навіть, ваші душі, тепер є власність князя... Ви його кріпаки! З боку

козаків почулися скрики обурення, проте Балан намагався ще говорити

спокійно: - Бог один владен над душами людей, і йому вони й належать.

Того ж не може бути, щоб велика цариця звеліла грабувати й катувати

своїх чесних, трудящих підданців! Ніколи того не буде, щоб ми, вільні

запорожці, стали кріпаками! Скоріше ми душі свої занапастимо, аніж

скоримося такій неправді. Не звикши чути від кріпаків такі речі,

управитель здивовано дивився на величну постать сивоусого запорожця.

Довгий, скуйовджений у боротьбі, оселедець надавав старому запорожцеві

надзвичайний вигляд, а очі того в'язня дивилися на нього не з

благанням, як він звик бачити у кріпаків, а сміло і спогорда.

Управителеві, що служив довго у війську, була навіть до вподоби

могутня постать старого запорожця, але тим дужче він узнав за потрібне

негайно перемогти й знищити сю гордовитість і вільний дух, щоб всі

кріпаки, що стояли навкруги великим натовпом, упевнились у тому, що

ніяке волелюбство не може встояти проти його влади... І от, упиваючись

тією владою, він глузливо сказав: - Бачу, що ти занадто розумний! А

скільки тобі років? - Вісім десятків літ Господь держить мене на

світі, і ніколи ще на віку я не бачив і не чув про таку кривду, яку ви

нам чините. - А ну, всипте йому вісім десятків різок,