С. Леп'явко - Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596

з турків і татар на місцевих землевласників. Самі козаки вважали свої постої та побори явищем тимчасовим, а свої дії – абсолютно справедливими, ігноруючи позицію влади та шляхтичів щодо цього. Така оцінка подій була характерна для всіх козацьких старшин і неодноразово звучала в листах Наливайка та Лободи, полковників Федора Полоуса, Матвія Шаули, Саська Федоровича та ін.

Коли польські підрозділи на початку осені 1595 року завоювали Поділля, військо Григорія Лободи відійшло на північну Київщину. Своєю резиденцією Лобода обрав Овруч, а окремі козацькі загони розійшлися по містечках і селах Київщини та південної Білорусі. Козаки відряджали в поселення, окрім тих, де були їхні постої, постачальників, які накладали на місцевих мешканців податок. Зрозуміло, що основний податковий тягар лягав на маєтки великих і середніх землевласників, де були сконцентровані значні матеріальні та продовольчі ресурси. У великих маєтках зберігались значні запаси продовольства, утримувалось багато худоби і коней, всього необхідного для щоденного харчування, тому козаки становили найбільшу загрозу саме для магнатів і шляхти. Згодом багато істориків писало, що козаки боролися проти «феодального гніту», хоча насправді причина такого протистояння була іншою.

Лобода та його найближче оточення поводилися досить спокійно, на відміну від Наливайка. У середині вересня 1595 року Наливайко повернувся з Угорщини. Шлях його двохтисячного загону пролягав через Карпати, а далі – повз Самбір і Замостя. Рух Наливайка саме таким маршрутом викликав у влади та шляхти тривогу. Пішли чутки, що Наливайко збирається спустошити маєтки канцлера Яна Замойського, аби помститися йому за укладення миру з турками. І нібито саме з цією метою Наливайко повернувся з Угорщини. Однак він швидко пройшов Галичину і рушив прямо на Луцьк. У місті якраз був ярмарок, а місцева шляхта зібралася на судове засідання. Наливайко зупинився під Луцьком для відпочинку. Невідомо, які дії він запланував, однак шляхта й міщани, хоч і мали прекрасні можливості для оборони міста та потужного луцького замка, вирішили від Наливайка відкупитися. Купці, шляхта й місцеві євреї зібрали кілька тисяч злотих і відрядили до нього цілу делегацію на чолі з католицьким єпископом. Делегація вручила Наливайкові викуп, і його загін поводився надалі мирно, хоч і провів під містом кілька днів. Цікаво, що в луцьких судових книгах немає скарг на козаків, однак місцевий митник скаржився, що ситуацією скористалися купці, які розбіглися, не заплативши мита. Але згодом міщани все-таки звернулися до короля з проханням зменшити їм податки й аргументували це тим, що вони постраждали від козаків.

Перебування Наливайка під Луцьком аж ніяк не стало другорядною подією в історії козацького руху. Місто було центром Волинського воєводства та одним з найбільших міст тогочасної України. Саме на Волині знаходилися маєтки найбільших українських магнатів і шляхти. Ще два роки тому Косинського зупинили й розбили далеко від Луцька, на межі волинських і київських земель. Тепер же козацький загін зміг легко пройти через Волинь, щоправда, не зі сходу, а із заходу, та ще й узяти з Луцька викуп. Це свідчило про зміцнення позицій козацтва та розгубленість влади, адже, на відміну від 1593 року, проти Наливайка не були зібрані ні посполите рушення, ні приватні війська магнатів.

Відпочивши під Луцьком, Наливайко вирушив у Білорусь до Слуцька. Можливо, заохочений отриманим у Луцьку досвідом, він надіслав листа слуцьким міщанам з вимогою надати йому стацїї й зібрати п'ять тисяч злотих. Цікавим є пояснення причин його грошових вимог: «на залізця до стріл, які на неприятеля Хреста святого вистріляв у Венграх». Немає сумнівів, що Наливайко визнавав свої дії абсолютно справедливими. Він уважав себе й своїх людей захисниками християнства: вони повернулися з війни проти турків і тому заслуговували на гроші та постачання як для утримання козацького загону, так і для підготовки до нового походу.

6 листопада Наливайко захопив Слуцьк, де стояв три тижні. Він поводився досить мирно, однак був упевнений, що має право збирати стації, і його люди робили це в околицях міста. Слуцьк уходив до складу Великого князівства Литовського автономної частини Речі Посполитої. Українські ж землі входили до складу Польської Корони – другої частини об'єднаної країни. До Люблінської унії 1569 року більшість українських земель – Волинь, Східне Поділля і Київщина – належала Великому князівству Литовському. Потім вони перейшли до Польської Корони, але згадка про спільне минуле ще довго не полишала сучасників. Багато хто згадував про литовські часи як кращі, ніж польські. Що ж до історії козацтва, то вона розпочалася саме за литовської доби історії України. І частина козаків походила з місцевостей, розташованих в басейні річки Прип'ять, маючи змогу добиратися до дніпровського низу річкою. Козакуванням як річковим промислом займалося багато міщан півдня Білорусі, котрі продавали дніпровську рибу в Польщу й Німеччину. Таким чином, землі, до яких прийшов Наливайко, не були чужими козацтву, частина його людей була місцевими мешканцями, однак козацьке військо з'явилося тут уперше.

Поява Наливайка на землях Великого князівства Литовського стривожила білоруську й литовську шляхту. Зрозуміло, що, з погляду землевласників і влади, Наливайко поводився як грабіжник, котрий не мав жодних законних підстав для грошових і продовольчих поборів. Крім того, місцева знать недолюблювала поляків і вважала, що польська верхівка винна в багатьох проблемах країни. Пішли навіть чутки про те, що поляки навмисно послали козаків до Литви.

Велике князівство Литовське мало власні військові органи влади на чолі з гетьманом. Тому тепер Наливайко зіткнувся з новим противником. Литовський гетьман Криштоф Радзивілл і місцеві воєводи почали збирати проти нього війська в найближчих замках – Несвіжі, Копилі та Клецьку. На дорогах поставили варту, яка перехоплювала людей Наливайка й тих, хто йшов до нього.

Зрозумівши, що його оточують, Наливайко послав назустріч противнику до Копиля загін на чолі з полковником Мартинком. Та той потрапив у засідку, яку влаштували гайдуки мстиславського воєводи Ієроніма Ходкевича: вони підстерегли козаків на греблі, під мостом. Відбувся бій, у якому козаки втратили кілька десятків вояків і були змушені повернутися. За кілька днів по тому Наливайко пішов зі Слуцька, забравши звідти гармати та іншу зброю. Він заявив, що збирається на сніданок до Несвіжа – резиденції наимогутніших литовських магнатів Радзивіллів.

Звернувся Наливайко й до Ходкевича. У листі він висловив здивування тому, що люди магната напали на наливайківців. І тут з'ясувалася важлива деталь. Виявляється, у Слуцьку перебувало двоє дітей Ходкевича. Наливайко знав про них, але не завдав їм ніякої