Люба Клименко - Пор'ядна львівська пані

поворухнутись. Тоді вона підлізла до нього, як кішка, і почала легенько смикати його зубами за вус. Місьо заворожено дивився на неї. Кася легенько торкнулася його губ своїм язиком. Він сидів, немов статуя несвободи.

— Агов! Коли вже ти заплющиш очі! — завередувала вона.

Місьо, мов по команді, заплющився.

Кася трохи підвелася і обперлася на коліна. Вона дуже ніжно, дуже обережно торкалася своїми губами його губ, потім лоскотала його губи своїм язиком, покусуючи їх. Місьо сидів нерухомо із заплющеними очима, так і тримаючи дерев'яну ложку в руках.

Місьо не знав, що робити в такому випадку. Однак Касю це тільки заводило. Вона ніжно, подушечками двох вказівних пальців, обережно розвела його стиснуті губи. Зуби були рівні й білі. Кася пальцем правої руки провела вздовж його стиснутих зубів і розтиснула їх. Він послухався і завмер з відкритим ротом. Тоді вона просунула свій палець до його рота і почала лоскотати йому язика. Він закрутив головою від лоскоту. І нарешті Кася вп'ялася своїми губами в його вуста.

Пенелопу ця картина дуже збуджувала. Вона бачила, як Кася пестить його язик своїм. Місьо випустив дерев'яну ложку і, піднявши руки, не знав, що з ними робити. Пенелопа вирішила йому допомогти. Вона тихо наблизилася, узяла його руки, що напружено зависли в повітрі, і поклала Касі на спину, тобто обняла ними Касю. Кася цілувала Міся, а він важко сопів носом.

Пенелопа дуже збудилася. Вона підійшла до Касі іззаду впритул, зняла руки Міся з її спини, сама притулилася грудьми до Касиної спини і поклала його руки собі за спину.

Місьо обнімав двох жінок одразу, однак невідомо було, чи відчуває він це. Зате Кася блискавично зреагувала. Вона різко відірвалася від поцілунку, випросталася, одним рухом розстібнула свою сорочку і вклала йому у губи свій сосок. Місьо уп'явся в нього, як несамовитий, і Кася тихенько застогнала. Вона повернула свою голову до Пенелопи і піймала губами її вуста. Її поцілунок був довгим і палким. Її слина була свіжою, немов вода у гірському потічку.

Пенелопа і Кася лежали кожна на своєму лежаку і розмовляли:

— Як ти думаєш, йому сподобалося?

— Ти ж бачила, що він кінчив прямо в штани.

— То чого ж він утік?

— Як чого? Ти таке питаєш, неначе з печі впала. Він же уперше. Та ще й з такими збоченнями. У нього в отарі вівці з баранами такого ніколи не робили.

— Як ти думаєш, він завтра прийде?

— Прийде. Не лишить же він нас напризволяще посеред лісу.

— А раптом ми його так перелякали, що він не повернеться?

— До нас? Та й не повернеться? Такого не може бути!

Ранок був надзвичайно чудовим. Пташки співали, роса виблискувала. Подруги, як завжди, пішли зранку купатися. Від часу до часу вони поглядали на скелю, що нависла над потічком.

Першою Міся побачила Кася.

— Він прийшов! — зраділа вона і помахала йому рукою.

Місьо стояв непорушно.

— Іди сюди! — кричала Кася. — Сюди іди!

Однак він ніяк не реагував.

— Ну, і грець з ним! — засміялася вона і шубовснула у воду.

Коли вони підняли голови, його вже на скелі не було.

Повернувшись у хатину, дівчата побачили на столі свіжий хліб, молоко, бринзу. А сам він зник.

Вони були трохи розчаровані.

У другій половині дня небо затягло хмарами. Збиралося на дощ. Хмари були аж чорними, і вони зрозуміли, що буде не просто дощ, а потоп, шалена гроза. Вони швиденько занесли у хату ткані килимки, ліжники, подушки, які щодня просушували на сонці. Потім сяк-так розпалили піч. Це було дуже вчасно. Бо щойно вогонь розгорівся, як небо розкололося і з нього вилетіла блискавка. Майже одночасно почувся такий тріск, неначе Карпати розламалися навпіл. І відзразу ж «розверзлися хлябі небесні». Їм стало страшно. Дівчата швидко зсунули свої лежанки докупи і ближче до печі. Вони сіли поруч, обпершись на спинки і вгорнувшись одним ліжником, притулилися одна до одної і тривожно поглядали на вогонь.

Г роза була неймовірна і вони так боялися, щоб вона не влучила в їхню хатину! Жінки були неначе одні в цілому світі. І від цього було ще розпачливіше.

За вікном стояла суцільна водяна стіна.

І вони вже не знали, на якому світі перебувають. Їх охопив страх — чи не знесе їхню хатину потічок.

Пенелопа тремтіла під ліжником, а Кася жалібно скавуліла.

Зненацька в двері хатини хтось загупав. Жінки з переляку аж підстрибнули. Гупання було просто жахливим. Здається, воно перекривало і звук грому, і звук зливи.

— Що це? — заплакала Кася.

Пенелопа притиснулася до неї ще щільніше.

— Пані! Панянки! Ви живі? То я — Місьо! Відчиніть!

Від щастя Пенелопа з Касею зірвалися з лежанок і навперейми побігли відчиняти двері.

На порозі стояв Місьо. Вода, мов із відра, лилася йому на голову, а він стояв мокрий, пружний, надійний і надзвичайно гарний.

Жінки затягли його в хату і, обціловуючи, зняли з нього мокру одежу, витерли рушником, загорнули у ліжник.

Місьо не дався роздягти себе догола. Проте інші знаки уваги сприймав з удячністю.

Обкутавшись рушником, Місьо підійшов до печі, поставив велике літрове горнятко з водою на вогонь і, присівши на краєчок лежака, утупився у вогонь.

Жінки були зворушені вкрай від того, що він не кинув їх цієї страшної години, а прийшов по такому дощі, по такій бурі, по такій грозі, аби підтримати.

Вода в горнятку закипіла, Місьо пошарудів у старому креденсі, знайшов там вузлик із сухою травою і приготував запашний карпатський чай, додавши до нього гіркуватого