Володимир Опанасович Обручев - Оповідання

Незважаючи на строгі заходи, яких вживають правителі східних держав, щоб утримати в покорі своїх жителів, що працюють та створюють всі цінності, і утруднити їх знайомство з устроєм життя на західній півкулі, останнім часом серед населення східної півкулі невдоволення безправним становищем усе посилювалося і все частіше виникали спроби змінити його. Побоюючись за свою владу і свої багатства, правителі східних держав вирішили покінчити із західними державами, поки в їх розпорядженні знаходяться значні збройні сили. Вони оголосили, що родовища речовин, які дають елементарну, тобто атомну, енергію в східній півкулі близькі до виснаження, що в недалекому майбутньому всьому населенню загрожують голод і вимирання і що тому необхідно змусити держави західної півкулі, багаті такими родовищами, поступитися частиною їх східній півкулі. Це оголошення, звісно, стривожило все населення східної півкулі. […]

Правителі східної півкулі, об’єднавшись у союз для нападу, поставили союзу західних держав ультиматум щодо передачі родовищ елементів, які дають енергію, в їх повне володіння, загрожуючи оголошенням нещадної війни на суші, на воді і в повітрі. Не дочекавшись закінчення терміну, призначеного для відповіді на ультиматум, збройні сили східної півкулі вчинили зрадницький напад. Їх військові кораблі почали обстріл берегів наших островів і материків у різних місцях. Застосування снарядів з атомною вибуховою речовиною, надзвичайно руйнівної сили, під час військових дій було заборонене угодою між усіма державами. Але начальник східних збройних сил обійшов цю заборону наступним чином.

Усередині найкрупнішого материка західної півкулі розташована велика гора, яка в давні часи виділяла гарячі гази і виливала розплавлені маси, що піднімалися з глибини нашої планети. Ці маси заливали великі площі і знищували населення, житла, поля і сади, а гази, що розповсюджувалися далі і швидше, душили все живе. Але потроху згубна сила цієї гори слабшала, і виділення, нарешті, припинилися; лише з обширної улоговини на вершині гори часом піднімався чорний дим. На схилах цієї гори було кілька родовищ елементів, що дають атомну енергію, але їх поки не розробляли.

Начальник східних сил послав потайки кілька літаючих кораблів, озброєних забороненими атомними снарядами, які були скинуті в западину на вершині цієї гори. Вибухи величезної сили зруйнували тверду кору на значну глибину, і вогнедишна гора відновила свою діяльність, але тільки в іншому вигляді, аніж припускали вороги. Замість виділення гарячих і отруйних газів та виверження розплавлених мас, які повинні були знищити населення і спонукати союз західних держав до поступливості, вийшло інше. На місці западини на вершині гори і на частині її схилів утворився глибокий і широкий провал. На дні його клекотіло озеро розплавлених мас, що виділяло чорні хмари пари і газів.

На вершині цієї гори — найвищій точці західної півкулі — знаходилася наукова станція, що провадила спостереження за станом і змінами погоди. Під час вибуху станція була зруйнована, але спостерігач, що врятувався, повідомив про зрадницький наліт повітряних кораблів і про вогненний провал, що утворився на місці гори.

На цей підступний вчинок союз західних держав відповів одним рішучим ударом. Літаючий корабель скинув один лише снаряд на головну резиденцію східних держав, де зібралися всі східні правителі для наради про подальші дії. Вибухом снаряда весь палац разом з навколишніми віллами і готелями був знищений. Літаючий корабель загинув, але з війною було покінчено. Судна супротивника, що обстрілювали береги, відійшли, східні держави, втративши головних правителів, були в розгубленості.

У глибині пробудженої вогнедишної гори вибухи снарядів викликали якусь таємничу, руйнівну роботу. Вогненне озеро на місці западини і вершини гори продовжувало клекотіти, виділяючи при вибухах пару та гази, і почало збільшуватися за рахунок обвалювання і поглинання своїх берегів. Наблизитися до околиці озера можна було лише у вогнетривкому одязі і в головному уборі водолазів; спостерігачі в таких костюмах розклали мітки на краях озера і час від часу їх перевіряли. З країв можна було розрізнити на дні провалу на значній глибині вируючу вогненну поверхню, над якою то тут, то там здіймалися міхури різної величини і розривалися, виділяючи клуби пари і газів, які згущувалися на значній висоті над горою в густі хмари, що прорізалися постійно блискавками і часом вибухали зливами, коли вітер зносив їх убік від провалу.

Спостереження за позначками на околицях провалу показало, що вогненне озеро поволі розширюється. Спочатку провал мав близько тисячі кроків у діаметрі, а протягом двох місяців розширився до двох з гаком тисяч. Не було ніяких ознак того, що виділення пари і газів слабшає і утворюється тверда кора на поверхні розплавленої маси.

Населення західної півкулі почало відчувати тривогу. Поставало питання: зупиниться колись розплавлення твердої кори головного материка чи триватиме до повного її знищення? Чи потрібно завчасно вивозити населення з майном і державні підприємства з цього материка на інші, щоб урятувати їх? І ще моторошніше питання виникало далі: що трапиться, коли руйнування берегів вогненного озера дійде в якомусь місці до берега моря і вода останнього, діставши доступ до вогню, почне виливатися на розплавлені маси? Якою буде сила вибухів при зіткненні мас води і розплавлених порід, чи може вода загасити цю пожежу? Чи не закінчиться все це колосальним вибухом усієї планети?

Коли повторні спостереження підтвердили, що розміри вогненного озера неухильно збільшуються і озеро зайняло вже всю площу вогнедишної гори, довелося поступово вивозити населення і підприємства з цього материка на інші. Незабаром берег вогненного озера в одному місці прорізав берег моря, і вода почала вриватися в озеро, вступаючи в боротьбу з вогнем. Але вода не залила вогонь, а лише підсилила вибухи; випари води, що утворювалися у величезній кількості, наситили повітря, і почалися проливні дощі на західній півкулі. Це трапилося перед збором урожаю і пошкодило йому. Почав відчуватися брак хліба, оскільки значна частина головного материка була вже захоплена вогненним озером чи випалена гарячими газами, що розповсюджувалися його околицями.

Вогненне озеро перетнуло вузьку протоку між головним материком та сусіднім і стало розповсюджуватися й там. Виникло побоювання, що всій поверхні планети загрожує знищення. За швидкістю розширення озера почали вже підраховувати, скільки часу може ще існувати кожен материк. Стривожилося і населення східної півкулі, хоча воно ще сподівалося, що широкий океан, який відокремлював їх від материків західної півкулі, зупинить розплавлення. […]

Але розклад речовини і розплавлення тіла планети розвивалися неухильно все більше, охоплюючи поверхню і розповсюджуючись