Еберхард Паніц - Фосфорна квітка

— Ми з батьком не були вдома буквально з півгодини, може, навіть хвилин двадцять.

Художник сидів нагорі за столом, підперши голову руками. Двоє чоловіків поклали старого Валентінера на ноші. Він обблювався, видовище було бридке. Лише в коридорі небіжчика накрили полотнищем.

— Це — світильний газ, безперечно, — констатував доктор Кендлер, що мов тут уродився. Едвардс пильно глянув на нього. Лікар уїдливо запевнив: — Ми цю справу швидко розплутаємо й закрутимо газовий кран раз і назавжди.

Якийсь чоловік у цивільному вовтузився біля маленького газового пальника, про який Пауль Вундервальд уранці розповідав нісенітниці. Червоний газовий балон фактично був порожній, однак поліція описала майже всі інструменти й прилади у Вундервальдовій майстерні. «В лабораторію!» — надійшло розпорядження, бракувало лише, щоб вони ще взялися за картини й скульптури, які хтось назвав «непристойними й гіршими з найгірших».

Усе перевернулося догори ногами, співробітники поліції фотографували кожен закуток будинку, від підвалу до даху. Всередині приміщення й знадвору вони знімали відбитки, описували предмети й запаковували їх у пластмасові торбинки. Біля відчинених дверей і вікон поліція намагалася відбитись од цілої зграї газетярів, які ставали щораз зухвалішими. Комісар Гінцпетер кричав:

— Геть звідси! Тут вам нема чого робити!

Однак, коли він піднявся нагору по сходах, до коридору проникла ціла знімальна група телебачення. Комісар спочатку шаленів і погрожував, нарешті примирливо махнув рукою, підсів у світлиці до Вундервальда й сказав:

— Тепер кожен відчуває, що це був газ.

— Він учадів, — уставив зарозуміло Кендлер. — Або отруївся природним газом, про що свідчить запах, або вчадів.

Він оглянув у підвалі систему опалення й здивувався, виявивши там лише два-три відра вугілля.

— Нема й попелу, хоча топка й казан з водою ще теплі.

На такі розслідування його, власне, ніхто не вповноважував, але комісар вдячно зауважив:

— Отже, слід іще теплий…

Кілька поліцаїв у цивільному обнишпорили підвал, завзято махаючи руками, їм здавалося, що вони незабаром обов'язково все з'ясують. Тут сталося вбивство, перед цим був замах на життя іншої людини, здавалося, що тут пахне ще й політикою, сенсацією і громадським неспокоєм. Гінцпетер байдужливо давав указівки, що треба ще зробити. Одному цивільному доручив залучити до розслідування якнайбільше фахівців з газового заводу, а другому — проконсультуватися на університетських кафедрах і в інших експертів. Потурбували вже навіть прокурора, аби той видав ордер на арешт Цахаріаса Вундервальда.

— Та тут же все ясно, — вигукнув поліцай. — Крім того, він може втекти, сховатися від слідства.

Пауль Вундервальд запротестував:

— Кому треба щось приховувати, той мусить спершу з'ясувати… Ні мене, ні мого батька в будинку не було, коли це сталося, маємо свідків.

— Авжеж, усі — безневинні ягнята, — сказав єхидно Кендлер і знову зміряв Едвардса зневажливим поглядом: — Ви теж головою ручитеся за Вундервальда, хоча ваша дружина напевне стала вже більш розсудливою.

Кендлер був у своїй стихії, можливо, в лікарні йому доводилося нудьгувати. Він з подробицями розповів, що тут сталося, коли він і Маргрет залишили старого антиквара; звичайно, згадав і про те, що поблизу вешталися якісь двоє, один з них, видимо, був іноземець.

— Іноземці тут почувають себе як удома, — запевнив він, не зводячи ока з Едвардса. — А пан Валентінер був дуже необережний, здається, він на когось чекав, згадував про продаж якихось картин. Він усе життя клопотався найбільшими диваками й пускав повз вуха будь-які застереження.

Кендлер говорив так, ніби він єдиний ще може застерегти людство від забудькуватості. Він ще довго перераховував усе, що викликало в нього підозру. Нарешті цього виявилося занадто навіть для комісара кримінальної поліції Гінцпетера, бо він ще не з'ясував характеру пригоди: самогубство чи вбивство?

— Давайте ще раз усе згадаємо, — сказав він і попросив лікаря докладніше описати йому тих незнайомців, чого Кендлер, звичайно, зробити не міг.

Едвардс підсів до художника й шепнув йому:

— Скажи ти щось, Цахаріасе. Як ти гадаєш, на кого тут чекав Валентінер?

Однак Вундервальд лише похитав головою. Він розгубився від хаосу та балаканини, доручив синові відповідати на всі запитання й захищатися від звинувачень. Один із поліцаїв, котрий безперервно дзвонив по телефону, сказав сердито Паулю Вундервальду:

— Ви підете з нами й підпишете протокол, мусить підписати його і ваш батько. Я не сумніваюся, що маємо справу з убивством.

— Скажемо обережніше: вбивство або тілесні пошкодження зі смертельним наслідком, — уточнив Гінцпетер. — Ми зараз підемо собі, про арешт поки що не будемо говорити. Так замести за собою сліди — це треба відзначити, дорогий убивцю!

Перебиваючи один одного, поліцаї ще хвилю збуджено розмовляли. Гінцпетер сам сходив у підвал, кілька разів піднявся й спустився сходами, вдарив Кендлера по плечі й зауважив:

— Ваше діло — небіжчик, тож клопоту маєте досить. — Обом Вундерваль-дам він гукнув: — Тут хай усе залишається так, як є, а я когось поставлю до дверей, щоб ви мали спокій. Кількох запитань завтра чи післязавтра уникнути буде неможливо, тож триматимемо зв'язок. Загадку незабаром буде розгадано. Бувайте!

У будинку було холодно, хоча Кендлер і сказав, що вода в опалювальному казані ще тепла. Едвардс сидів разом з Вундервальдами в холоднечі, аж поки Пауль зачинив вікна. Запаху газу більше не було чути.

— Незрозуміло, — сказав старий Вундервальд, — як Валентінер сидів ось тут і нічого не відчув. Хтось мусив був зайти в будинок, щоб наробити такого!

— Він, мабуть, заснув, — відповів Пауль, — він завжди спав по обіді! Едвардс згадав про свій візит до антиквара, згадав, як вони пили мартіні, як той кашляв.

— Здоров'ям він не міг похвалитися, — зауважив Едвардс. — А протягом дня часом вихиляв цілу пляшку.

Так вони сушили собі голову здогадками, Цахаріас кілька разів стукав себе кулаком по лобі.

— Мені не треба було втікати! Цій мафії від живопису, з якою він укладав вигідні угоди, я так чи так не вірю ні на йоту.