Андраш Беркеші - Списоносці

— Є.

— Хлопець, дівчинка?

— Хлопець, Ласло.

— Добре пам'ятаєте урок!

— Я не розумію питання пана підполковника.

— Зараз я не запитував, а констатував.

— Ніяк не зрозумію, що ви хочете від мене, адже я відбуваю визначене законом покарання.

— Нізащо в світі ми не погодимося, щоб ви страждали за провину іншої людини. Кожен повинен відповідати за свої вчинки.

— На жаль, не розумію вас.

— Зараз говоритиму ясніше.

Коронді поволі підійшов до стола, вийняв з шухляди фотографію і подав засудженому.

— Будь ласка, подивіться на цю фотокартку і скажіть, хто на ній зображений.

— Я.

— Ви?

— Так, я.

— А ви певні, що це так?

— Звичайно…

— Тоді переверніть фотокартку і прочитайте вголос, що там написано.

Мовчанка.

— Чому ж ви не читаєте?

Засуджений — ні пари з уст.

— Читайте!

— «Жолт Райнаї, 1917, батько Акош, мати Магда Редеї…»

— Напис трохи демократизований, бо перед прізвищем Редеї не стоїть титул «баронеса». Так же?

— Я, пробачте, не розумію…

— Що ви, Райнаї, не розумієте?

— Я не Райнаї, я Шандор Капчош.

— Так це не ви на фото? Ви ж самі казали, що це ваша фотографія.

— Фотографія моя, але дані про особу на звороті мені невідомі.

— Ай-ай-ай, Райнаї. Вашому батькові має бути соромно за таку нетактовну поведінку сина. Акош не затинався б там, де програш незаперечний.

— Я не знаю, хто такий Акош.

— Це ваш учитель і батько. Він, як людина досвідчена, порадив би вам: якщо ворог набагато сильніший, треба відступити, перейти до оборони і знову прийняти бій або перейти в контратаку в тому місці, де в розміщенні сил противника можна розраховувати на свою перевагу.

Нервовий дрож перебіг по тілу Жолта Райнаї. Лице налилося кров'ю. Щоки і шия затіпалися від нестримної люті.

— Я, пробачте, не розумію вас і не знаю, хто такий Акош. Фотографія моя, але дані про особу на звороті мені невідомі.

— Кажете, невідомі? Але ж ці дані написані вашою рукою.

— Ні, я не писав.

— Певне, у вас дуже погана пам'ять. Цю фотографію навесні 1948 року ви додали до заяви, в якій просили паспорт на виїзд за кордон.

— Я не одержував паспорта.

— Правильно, але клопотали. Це було до того, як вашу матір заарештували. Паспорта ви справді не одержали, тому й змушені були перед провалом нелегально покинути країну.

— Не знаю, про що ви кажете.

— В лютому 1949 року разом з жінкою, на ім'я Марія Перлакі, ви таємно перейшли кордон біля Сентготхарда, бо дозволу на одержання закордонного паспорта не дістали.

Очі Райнаї виблискували лютою ненавистю. Він уперто все заперечував.

— Це не мій почерк на звороті, — белькотів знову.

— Вельмишановний пане Райнаї, дозвольте показати вам записи, в яких ви власноручно пояснювали нам колись свої вчинки. Правда, тоді ви обкрутили нас кругом пальця. Ми інколи допускаємо помилки, але вчимося на них. Гляньте — це ваша писанина?

Крутячи в руках папери, Райнаї відчував, що порятунку немає, що його припирають до стіни.

— Так, це мої рядки. Вони і підписані: Шандор Капчош.

— А ви бачите, що пояснення на паперах і дані на фотографії написані однією рукою?

— Цього я не бачу.

— От тобі й маєш!.. Ваші заперечення зовсім несерйозні. Може, справді варто було б звернутися до експертів і узнати їхню думку?

— Звертайтеся!

— А ми вже маємо їхній аналіз. — І Коронді спокійно подав Райнаї ще один аркуш паперу. — Ваша хибна тактика сьогодні вам не допоможе. Це нерозумна поведінка.

Було помітно, що Райнаї з великими зусиллями тримає себе в руках.

У двері постукали. Ввійшов старший лейтенант Шолті. Він відкликав Коронді до вікна. Там вони обмінялися кількома словами. Потім Коронді сів за стіл. У руках він держав невеликий пакуночок- листів. Підполковник глянув на Райнаї. Той уже зовсім зів'яв…

Підполковник почав читати листи.

Шолті і Када не спускали очей з Райнаї. Той, ще раз пробігши очима аналіз експертів, поклав документ на стіл. Коронді узяв з шухляди стола великий конверт і подав його Райнаї.

— Тут ви знайдете чимало своїх фотографій. Ви побачите себе в пелюшках, на першій прогулянці, на поні, без поні, з батьком, з матір'ю, серед абітурієнтів військового училища в місті Кесег та ще багато чого іншого. Поки я читатиму, ви пригадуйте своє минуле.

Ознайомившись з листами, підполковник підвівся з-за стола і, заклавши руки за спину, почав ходити по кімнаті. Всі мовчали. Нарешті Коронді зупинився перед Шолті і прошепотів йому щось на вухо. Старший лейтенант повернувся і вийшов. Підполковник підійшов до в'язня.

— Ну, ви подумали, Райнаї? Не бажаєте змінити тактику?

Нещодавно дбайливо причесане волосся Райнаї тепер безладно звисало на чоло. Не відповів. У душі Жолта, напевно, точилася запекла боротьба. Він знав, що вже не зможе зберегти своє інкогніто. Але тепер не це його непокоїло. В голові снували думки: «Що робити далі?.. Які будуть наслідки? Що знають про мене? Які мають докази? Треба виграти час, вивідати, які факти є в їхньому розпорядженні».

— Отже, ви не хочете зізнаватися? Гаразд. Тоді ми влаштуємо вам очну ставку… з Марією Перлакі.

Райнаї, пробурмотівши у відповідь щось невиразне, засовався на стільці, потім машинально підвівся, тіпаючись усім тілом. Очі малоне вилазили з орбіт, руки конвульсивно стискали поручні крісла.

В кімнату знову ввійшов старший лейтенант Шолті і, відчинивши навстіж двері, пропустив уперед тендітну, зажурену жінку.

Глянувши на неї, Райнаї полегшено засміявся