Олександр Бугай - Замах на Селену

— Так, дайте мені той камінь і я все скажу.

— Здається, у якомусь музеї має бути древня стела із Етрусії, — пригадує Василь, — я постараюся її відшукати.

В цей час під’їхало таксі, викликане ними заздалегідь. Відвізши Григорія до власної квартири, Василь подався в інститут археології, щоб довідатися, де знаходиться етруська стела.

Ярина ж має відвідати державну картинну галерею. Була домовленість, якщо не виявиться стели, то, можливо, знайдеться художнє полотно, залишене художником того народу, який щез.

Григорія як почесного гостя привіз Василь в музей археології, де зберігається осколок невеличкого надгробного каменю із нерозгаданим досі етруською мовою написом. Керівництво музею не знає мети пошуку. Василь її не розголошує, вважаючи всяку розмову про всесвітню катастрофу передчасною. Ще не відомо, яку ця неймовірна звістка викличе реакцію в населення. Та й чи станеться взагалі якесь передбачення? Хоча новоявлений віщун упевнено і стверджує, що зможе це зробити.

Висушений, як гороховий стручок, але ще енергійний дідусь, упевнено підійшов до древнього експонату і почав над ним плавно водити долонями.

Василь приготувався до запису слів провидця на магнітофоні. Але той тільки-но почав говорити, як тут же замовк.

Василь підступив ще ближче до Григорія, очікуючи сенсації. Той мовчки поклав руку на плече юнака і з жалем видихнув:

— Катастрофа уже почалася! — помовчав. — Про неї писалося і в Святому письмі. Звізда Полин її назва. Я в той час спав у гробниці.

— Значить, це тільки початок лихові? — питає стривожено Василь. — Що ж буде далі?

Григорій продовжує говорити своє:

— Архітектор не передбачив будильника на випадок явищ, зв’язаних з Космосом.

Василь насторожено перепитує:

— Ви вважаєте, що аварія на четвертому реакторі була пов’язана з Космосом?

— Так. То було попередження, про яке писалося ще в Святому письмі. Про це сповіщається і ось тут, — Григорій вказав довгим пальцем на плиту, — шкода, що ніхто досі не зміг її прочитати!

— То що ж буде далі? — допитується юнак. — Що каже камінь?

Григорій знову повів долонею над древньою каменюкою і, не поспішаючи, сказав:

— Тут написано таке: люди мусять відмовитися від видобутку енергії в такий спосіб, як це вони зараз роблять. — Він помовчав. — Люди збирають докупи метал, який помирає. Те ж саме було і в Атлантиді. — Потім він додав: — Навіть свічка в останню мить, коли має погаснути, яскраво спалахує. Вода, яка кипить в чайнику, після виключення вогню теж в останню мить вибухає непокірним сплеском. Це є останні прояви непокори перед смертю. А що вже говорити про радіоактивне кипіння!

Григорій замовк. Василь теж мовчить.

— Древня цивілізація, — за якусь хвилину продовжує Григорій, — мовою етрусків застерігає: катастрофа уже почалася! Але її можна ще зупинити!

— Яким чином?! — зраділо кричить хлопець, підставляючи до діда магнітофонну трубку.

— Дайте спокій металам, які розпадаються. Не збирайте докупи радіоактивну смерть!

Василь з магнітофонним записом розмови забіг у редакцію однієї з газет. Матеріал має бути надрукований у завтрашньому номері. Потім подався в установу, де працює Ярина. Там сказали, що вона вже два дні не з’являється на роботі. Забіг в гуртожиток і там її немає. Це стривожило. В усякому разі при від’їзді вона б його повідомила. Обдзвонив лікарні. Жодного сліду. Прихопив її фотографію, подався до Григорія.

— Вона в гробниці, — сказав дід, глянувши на знімок, — спить в труні ще й подушку із собою прихопила. А ось бачу біля неї записку. Слухай, що пише:

«Васильку! Збудиш мене тоді, коли скаже дід Григорій. Я хочу стати ясновидицею. Надіюся, що для цього не треба буде десяти років. Вибач, якщо ти постарієш, а я лишуся такою, як була вчора. До побачення! Ярина».

Василь очікуюче дивиться на діда. Він готовий зірватися і летіти в гробницю, щоб врятувати подругу від безглуздого вчинку.

Григорій, посміхаючись, каже:

— Чую твою тривогу. Не поспішай. Їй нічого не загрожує. Збудиш рівно через сорок днів. Це небагато. Раніше не буди, бо все зіпсуєш. Цього часу вистачить, щоб їй стати тим, ким вона хоче бути. У неї душа чиста і добре серце. Вона буде зцілителем нещасних людей. Справжніх зцілителів нам зараз ой як не вистачає!

Василь похнюплено відповів:

— Після Ярини і мені доведеться в такий спосіб стати ясновидцем.

Вдосвіта диктор по радіо повідомив:

— Сьогодні тридцяте січня, четвер, сонце зійде о сьомій годині тридцять другій хвилині. Тривалість дня дев’ять годин дев’ять хвилин.

Микола виключив приймач.

Отже, настав ще один день у потоці вічного часу. Завтра диктор повідомить про народження нового дня з іншими цифровими значеннями. Цей же, сьогоднішній, відбувши свою сутність, займе власне місце у Всесвіті згідно з вищевказаними координатами. І колись хтось відкриє Книгу Всесвітнього Часу і натрапить на цей день і прочитає в ньому наші діла — добрі і недобрі, благословення і прокляття, душевні болі і радощі. І все, що було таємним, стане явним, бо ніхто і ніде не сховає своє «я» — чи воно було маленьким, а