Лев Уланів - Лютий шаленів хуртовинами

козацьку волю, погрожували зброєю, і дід змушений був діставати їм продукти, а інколи й носити записки кому-небудь із селян.

Сьогодні ввечері сюди прийшов Юрко, якого старий знав ще з дитинства. Він приніс дідові наказ ватажка дістати сала. Передавши доручення, бандит сів на лаву, поклав на стіл брудні, порепані від холоду руки і просидів нерухомо з півгодини. Остап був незадоволений приходом Юрка. Він запам’ятав попередження Ковальова, та й самому вже набридло канючити по хатах. Більшість селян, до яких звертався старий з проханням Чапки, давали продукти неохоче, і тільки жах примушував їх совати старому кусень сала або хлібину. Але, вдивляючись в сумне обличчя Юрка, старий дедалі більше й більше проймався жалістю до хлопця.

— Давай вип’ємо, Юрку, чи-що? Не солодко нам з тобою живеться, ой не солодко!

У діда Остапа була захована пляшка самогону. Крекчучи, він спустився в льох, дістав зелену плоску пляшку, шмат сала, загорнутий в ганчірку, і все це виклав на стіл. Бандит глянув на старого і, криво посміхнувшись, запитав:

— Що, діду, шкодують люди добро нам віддавати?

— Складів ні в кого немає, щоб ліс годувати, — сердито відповів Остап.

— Нічого, вас тут совєти нагодують.

— Совєти не всіх годують, — відрубав старий і почав скручувати цигарку.

— Ну ти, діду, трохи тихше, — пригрозив Юрко.

Остап махнув рукою.

— Ет, що там тихше, — сказав він, — все їдно погано.

— І сердито кинув недокурок на долівку.

Юрко взяв пляшку з самогоном, подивився на світло і промовив уже іншим тоном:

— А втім, ти маєш рацію, діду. Погане твоє життя, та наше ще гірше. Як вовки, в лісах і схронах ховаємось, а в нагороду дістанемо кулю в лоб та домовину. Ні, домовини не буде — так закопають. Ех, давай краще вип’ємо! — Юрко стукнув пляшкою об стіл.

Остап приніс два великих алюмінієвих кухлі, солоних огірків, хліба, цибулину. Парубок наповнив кухлі і одним духом випив свій.

— Ось так і живемо, діду, — почав він, кривлячись, але не закушуючи. — Позавчора двоє наших наскочили на засаду. Ще трохи, і ми всі потрапили б до лап чекістів.

Остап тільки пригубив кухоль і спроквола відповів:

— Та в них не дурні голови.

— Ні, не те, діду. Ми теж не телепні і не боїмось ані бога, ані чорта. Не в тім річ. А от у чому — ніяк не второпаю.

Він знову налив собі сивухи.

— Мо’, не треба? — спитав його дід.

— Ні, мені всього твого самогону не вистачить. Горить у мене всередині, палить.

Юрко ривком розкинув поли кожушини і опустив голову на руки. Остапові здалося, що хлопець прошепотів: «Наталю, Наталю…».

— От лихо, — зітхнув старий. — І за що тільки люди так страждають?

На подвір’ї загавкав Цезар. Юрко швидко підвівся і схопив автомат. Дід підійшов до дверей, прочинив їх, прислухався. До хати підходили люди. Накинувши на двері защіпку, Остап провів хлопця за піч, підняв ляду, жестом показав униз. Юрко знав, що з льоху є хід у ліс. його зробили члени боївки. Спустившись, Юрко відсунув діжку з огірками, відкрив замаскований лаз і завмер, готовий у першу-ліпшу мить втекти.

Минуло кілька напружених хвилин. Та ось у ляду постукали: двічі тихо, потім два рази дужче і ще раз — голосно. Це означало, що небезпеки немає, можна виходити. Юрко обережно вибрався наверх. В кімнаті, крім діда, було ще двоє. Юрко не одразу впізнав їх, а впізнавши, здивовано спитав:

— Сич, Чорний, ви?

— Здрастуй, Юрку — замість відповіді подав руку тонкогубий бандит.

— Здоров, — весело вищирився Сич. — Ти думав, що ми вже покійники?

— Ні, я думав, що вас схопили.

— Так і було: схопили, — підтвердив Чорний. І, помітивши подив на обличчі Юрка, пояснив: — Коли везли у район, ми втекли. Ну, за щасливе повернення, хлопці, — з якимось занепокоєнням у голосі додав Чорний, наливаючи в кухлі. Бандити цокнулись.

Чапка роздумував. Повернення Чорного і Сича, що побували у чекістів, викликало в нього невиразну підозру. Жорстокий і хитрий бандит не хотів вірити в щасливу випадковість, завдяки якій вони повернулися цілими й здоровими. Ватажок ладен був запідозрити навіть найближчих своїх спільників. Скрізь йому ввижалася зрада. І в той же час вабила можливість поповнити банду: карні злочинці, які звільнили Сича та Чорного, могли знадобиться для боївки, коли, звичайно, все, що вони сказали, підтвердиться. Начальство вже давно вимагало вербувати нових членів. Після довгих вагань Чапка вирішив сам поговорити з карними злочинцями.

Зустріч влаштували у схроні. На випадок провокації було вжито заходів. До місця, де чекали карні злочинці, пішов Сич у супроводі охоронців Чапки — Куцого й Олеся. Чорний залишився під посиленою охороною в надійному схроні з трьома запасними виходами. І ось Чапка жде Веселого, Джека і Смурого.

Незабаром ті прийшли. їх провели у велику кімнату підземелля і залишили самих. Посеред кімнати стояв грубо збитий довгий стіл і ослони. На столі блимав недогарок свічки. Раптом полум’я її заколивалось, в стіні прочинилися, потайні двері, і звідти ввійшов високий, крутоплечий чоловік з гострими, пронизливими, як у старого шуліки, очима. Це був Чапка. Слідом за ним протиснулося п’ятеро бандитів і стали біля стіни.

Чапка окинув поглядом пришельців і важко