Костянтин Артемович Когтянц - Монети для патріарха

Хлопець у відповідь крутнувся на одній нозі, водночас закрутивши пращу — але не над головою. Рука була зігнута в лікті й розташована перпендикулярно тулубу. Кроків за сорок із трави підстрибнуло щось схоже на сіру блискавку, і досить велика змія забилася в агонії.

Це справило враження, особливо на високого козака, який направлявся саме у той бік, аби сходити до вітру.

Мусій дістав другу кулю з числа тих, які йому виготовив коваль Алі з різних залізних уламків, знайдених у руїнах, — за шкурки ховрахів, на цей раз крутнув кілька разів — куля влучила в голову кам’яної баби кроків зі ста, причому з такою силою, що вибила пучечок іскор.

Козаки-паліївці загомоніли. На такій відстані влучити людині в голову можна було лише з доброї рушниці.

Звісно, усі розуміли, що залізних куль у хлопця усього кілька штук, а камінням такої точності не досягнеш, проте… Люди були потрібні.

…Мусій одійшов від шляху кроків на двісті, коли великі птахи — дрохви — помітили його і, як завжди вони роблять, спробували спочатку порятуватися, біжучи по землі. Куля влучила в одного з птахів, утворивши невеликий смерч із пір’я.

— Вечеря є! — весело сказала Люба.

Тепер треба було знайти місце для ночівлі.

«Дідько, якась подорож, а не похід!» — подумав Ільченко, та нічого не міг зробити.

Несподівано дівчина підняла руку.

— Попереду щось коїться.

Мусій спішився. Мул — усе ж не кінь, рубатися на ньому верхи незручно. До того ж рушниця — трофейна, шведська, з того самого випадку — була великувата й важкувата для стрільби з коня. Проте її можна було носити на ремені через плече. А на початку XVIII століття таке можна було зробити далеко не з кожною рушницею. Та й била вона дуже добре. І багнет мала, який Ільченко прилаштував на дуло. Німецький пістоль Пройдисвіт засунув за пояс на спині, подивився на лятавку.

Та, мимоволі притишивши голос, додала:

— Сама не втямлю.

Сердюк смутно пригадував, що попереду — якийсь хутір, а оскільки це ще була територія Білоцерківського полку, то господар хутора міг його пам’ятати.

Тому, сунувши повіддя свого мула в руки Мар’яні, Мусій повів невеликий загін в обхід, обережно промацуючи поглядом кожну ділянку шляху, перш ніж ступити на неї.

Несподівано він побачив між двома чагарниками мертву людину — що вона мертва, зрозумів одразу. Нещасний лежав скоцюрбившись, його блювотина була зеленуватого кольору.

Побачивши цю блювотину, сердюк відсахнувся, бо дещо він про чуму знав. Стикався і в Єгипті, і в Польщі. Могла за цей час і до нас добратися.

— Спокійно, це отруєння арсеном. Воно не заразне.

Ільченко спік раків, бо перед ким-ким, а перед нею він не хотів показатися боягузом.

— Так он воно що… Хтось потруїв людей на хуторі, тож еманації… відлуння їх агонії… я почула.

— Треба ноги виносити, бо ми їм нічим не допоможемо, нещасним отим, а самі в халепу можемо ускочити.

Люба кивнула, але потім виправилася:

— Потрібен ще один кінь, а краще два. Раптом з одним щось трапиться?

— Хочеш, щоб нас через тавро повісили як убивць і конокрадів?

— Подивитися треба. Може, тавро переробити можна. Я вмію загоювати так, що ніхто не помітить недавнього опіку.

Це значно міняло справу.

— Гадаю, — продовжила дівчина, — туди треба йти всім, бо, хоча я людей і чую, але в цих місцях — кроків за двісті, тож учотирьох легше відбрехатися або відстрілятися. І візьми тіло…

Мусій був згоден: так кидати мерця негоже, якщо є можливість, треба до житла доправити, тоді його з іншими піп відспіває, — про всяк випадок узяв ще й старий карабін нещасного, який, мабуть, пам’ятав іще Жовті Води. Не привчений був зброю кидати.

Мукання недоєних корів та іржання коней підказали здалеку, що всі на хуторі мертві.

Усіх виявилося п’ятеро, з тим, що доповз до лісу, шестеро.

Господар, уже дуже старий і, скоріше за все, вже абшитований{22} старшина (невеликий старшина), його донька чи невістка, її син — років шести-семи (у Мусія стислося серце, хоча мертвих дітей він бачив-перебачив), служниця та робітник.

— Мар’яно, подій корів, а я дрохву зготую, тутешніх наїдків їсти не можна.

— А яйця з курника?

— Ну це можна. Богдане, постій на чатах.

Мусій сам здивувався, як легко й просто в нього це вийшло — наказати лятавцеві.

Щоправда, він давно здогадався, що це — лятавець-молодик, недосвідчений.

— А тут трус робили, — несподівано заявила Люба.

Мусій знизав плечима. На перший погляд усе — чи майже все — знаходилося на своїх місцях, у тому числі на стінах висіли аж дві шаблі та рушниця, які коштували чималих грошей.

Проте Люба пальцем указала на долівку, якраз під рушницею.

Там лежав кремінчик.

Сердюк зняв рушницю з гвіздків.