Богдан Логвиненко - Saint Porno. Історія про кіно і тіло

два — буває досить рідко. Сет — лише тридцять-п’ятдесят хвилин з великою перервою між сценами — кілька камер, купа світла, направлені на тебе, і твоє тіло — і все. Звісно, ще дуже багато часу йде на виставлення світлу, виправлення поз, хтось хоче вийти, комусь треба випити кави, чекаємо, поки сяде сонце, чекаємо, поки хтось відпочине, закінчилося місце на камері і так далі. Такий весь робочий день. Займатися сексом можна годинами, але зніматися у порно — це точно не для всіх, хто любить секс. Для мене це теж страшенно виснажливо, але того дня я повернулася зі зйомок щасливою. Я написала до щоденника, що нарешті вирвалася з в’язниці.

Наступного дня було ще важче, до того ж я, здається, не була підготовлена досить добре фізично. В мене була банальна крепатура. Порно — це не тоді, коли ти займаєшся сексом, а коли хтось стоїть і записує це на відео. Це ще й зупинки кожної хвилини, щоб переставити камеру, поправити світло, змінити ракурс, поміняти касету. Після тижня зйомок я вже не була така упевнена у тому, що залишуся надовго, — хотілося дому, спокою, знайомого затишку, стабільної роботи, дбайливого чоловіка і чорного волохатого собаку. Стандартного життя, що вписується у поняття цього соціуму. Я не могла зрозуміти, чого ж насправді хочу. Чи влаштовує мене це, чи слід повернутися в Україну і продовжити пошуки ідеального чоловіка? Щоразу мене кидало з крайності в крайність, цей період було психологічно найважче вистояти. Але щойно я поверталась до Києва, я починала сумувати за людьми на знімальному майданчику, за атмосферою, за веселістю, а приїжджала туди — і сумувала за аскетизмом і знову думала про того чортового волохатого чорного собаку, звідки він взагалі взявся? Якби взявся-таки, то зі мною точно б довго не прожив.

За рік я тричі їздила до Пітера. Кожного разу по три тижні. Квартиру там моделям здебільшого не знімають, можна ночувати в агентів, у інших акторів або у тій квартирі, де відбуваються зйомки. Там найчастіше знімаються самі місцеві, я була завжди єдиною з України, хоча, звісно, ходять легенди про дівчат з України, що працюють на всіх можливих непристойних роботах по усій Росії. Не знаю, не зустрічала ніколи. Не пощастило? Я зупинялася у різних апартаментах, інколи дуже багатих, з сауною чи джакузі, в самому історичному центрі міста. Пару раз знаходила вписку. Це було досить дивно, бо людям, у яких зупинялася, я іноді не наважувалась пояснювати, куди йду на весь день.

Кілька разів я зупинялася у інших акторів, з якими знімалась. У цього актора була дівчина з Каули-Дхарми. У нас із ним ніколи не було сексу, але ми багато говорили. Говорили і про адекватність цієї секти. У них, наприклад, є правило, що дівчина за збігом місця, часу й обставин має переспати з хлопцем заради своєї карми чи щось таке. Вона навіть має проявити ініціативу. А хлопець не має такого права. Нам обом це здавалося абсолютною безглуздістю. У них вдома було двоє котів і кілька сантиметрів шару котячої шерсті. Не рятували жодні пігулки проти алергії. Тому я почала шукати, де можна зупинитися. Одного разу зупинилася в хостелі, що входить у десятку кращих у світі. Я взагалі для себе відкрила цю культуру там, Пітер вважається одним з міст, де найбільш креативні хостели у світі. До того ж мене мучили комплекси нищої, я не могла так багато віддавати за апартаменти.

Час від часу хотілося залишитися на роботі. Було таке відчуття, що поки ти на знімальному майданчику — ти захищений, щойно виходиш «у світ» — потрапляєш у небезпеку. Це був останній раз, коли мені не було де жити. Ну, тобто в мене були гроші заплатити самій за квартиру чи хостел, але нищенська психологія наказувала економити на всьому. Я шукала «вписку» і знайшла її. Хлопець-автостопщик прийняв мене і всю ніч мурижив пропозиціями переспати. Ми практично не спали, він нив, я була стомленою і наскільки можна неприємною у відмовах, але це його не зупиняло. Я дуже змучилась і, коли він врешті заснув, під самий ранок, просто зібрала речі і пішла. Такого ніколи не було на знімальному майданчику.

У мене тоді був досить низький рівень комфорту. Я могла тиждень жити в якійсь хаті на маленькому диванчику з купою котів на голові. Так я економила, але не знала навіщо. Я не збирала ні на що гроші, вони мені не були потрібні, але я їх постійно заробляла. Заробляла і боялася витрачати. Боялася витрачати на щось дороге. Так мене вчили. Бери найдешевше, якщо зможеш, не зважай на якість, взагалі ні на що не зважай, просто тупо бери найдешевше. Отак я і жила якось.

Я кілька разів ходила на масаж. Але, звісно, туди я записалася теж по-нищенськи — купила одразу п’ять купонів на знижку, так було дешевше. Але ж я не знала, яким буде цей масаж. Приїхала, а там такий досить неприємний чувак-араб. Десь у глибині душі я усвідомлювала, що він нічого зі мною не може зробити. Але несподівано він почав у процесі масажу тертися об мене, все більше і більше. Потім він зробив мені еротичний масаж руками, збудився так, наче просто втратив контроль над собою. Масажист став посеред кімнати, зняв штани і почав дрочити. Це виглядало так, наче йому справді похіть затьмарила очі, я бачила людину в такому стані вперше в житті. Це тривало недовго. Коли він врешті кінчив на підлогу — отямився і почав вибачатися. Мені було страшенно смішно. В сусідній кімнаті сиділа адміністраторка, я знала, що, з одного боку, він нічого не може зробити, з іншого — може, ця адміністраторка має якісь домовленості з ним? Інших клієнтів не було. Мені здавалося, що для нього це було несподіванкою, що я не влаштовую скандал, не вимагаю повернути гроші, мені було смішно і весело. Я вимагала, аби він перед тим, як продовжив робити масаж, помив руки і по всьому. Масажист благав, аби я нікому не розповіла, бо його могли звільнити з роботи. Він зробив мені більше масажу, ніж я купила з цими знижками. Я не відчувала якоїсь небезпеки, але не можу сказати, що це було приємно. Звісно, якби