Кірстен Бойє - Скоґландія

Балада німецького класика Теодора Фонтане. ">[1] Там про шторм, про судно, і як він наприкінці помирає… «Тримавсь, аж допоки дістався він берега!» Клас! Принаймні в таке, коли декламуєш, можна вкласти скільки завгодно справжньої трагедії!

У животі в Ярвен забурчало, і Тіна хихикнула.

— Сподіваюся, нагорі там ти цього не робила?! — сказала вона. — А що декламувала? Теж «Джона Менарда»?

— Нічого, — похитала головою Ярвен, відчуваючи, що ось-ось знепритомніє від голоду.

— Нічого? — перепитала Тіна, звівши на подругу недовірливий погляд. — І вони все ж таки лишили тебе на другий тур?

Ярвен розмірковувала про те, що можна відкрити Тіні, не порушуючи своєї обіцянки.

— Це через харизму, — нарешті обережно промовила Ярвен. Адже цим вона навряд чи сказала щось зайве. — Вони там вирішили, що в мене якась дуже правильна харизма.

— Керстін! — покликала зі сходів пані Тяркс.

Керстін коротко помахала дівчатам рукою й подалася нагору.

Тепер вони сиділи в кегельбані лише вдвох. Після другого туру вниз ніхто з дівчат уже не сходив.

«Цікаво, — думала Ярвен, — що це має означати: те, що всіх їх забракували, чи те, що тепер уже просто дуже пізно й навіть найперспективніших кандидаток до завтра відпускають додому?»

— Гаразд, але ж так вони навіть не знають, що ти, може, затинаєшся або ще щось! — промовила в сумнівах Тіна. — Коли ти нічого не декламувала…

— Балакати вміють, зрештою, всі, — відказала Ярвен. Вона й сама розуміла, що це — аргумент безглуздий, але ж кіношники — люди досвідчені. — Це надто часто переоцінюють.

Тіна лише стрельнула на неї очима й нічого не сказала.

— Я хочу додому, — озвалася по хвилі вона. — Адже ми виснемо тут уже добрих години три, не менше.

— Тіно! — гукнула зі сходів жінка. — Другий тур!

Тіна підвелася.

— Нарешті! — прошепотіла вона. — Я тобі потім зателефоную! Мені ж бо кортить знати, чи ти…

— Бувай! — кинула Ярвен і помахала рукою.

Вона ще ніколи не була в кегельбані сама. Скільки ж це разів вони приходили сюди на всілякі дні народження? Двічі вона збивала всі дев’ять кеглів, але частіше — лише по одному. З мамою в цю гру Ярвен ніколи не грала. Та навіть не розмовляючи з нею про це, Ярвен знала: кеглі — не та розвага, яку можна назвати комільфо.[2]

Тепер, коли всі розійшлися, світло зі стелі раптом здалося надто яскравим, а натерта підлога — подряпаною, просто-таки жалюгідною.

«Ніколи не можна лишатися самій там, де зазвичай розважаєшся й веселишся разом з усіма, — подумала Ярвен. — Таке місце раптом починає пригнічувати. Як ото ярмарок уночі, коли завмирають каруселі».

Вона глянула на годинника. Мама додому ще не повернулася. Їй узагалі не варто знати про цю історію. Ярвен може покласти всьому край навіть у тому разі, якщо пройде другий тур. Власне, чи вона справді хоче зніматись у фільмі? А втім, мама їй однаково не дозволить. Та ще й розгнівається, як почує, що Ярвен усупереч її волі пішла на цей кастинг.

— Ярвен Шенвальд! — вигукнула зі сходів пані Тяркс.

Ярвен підхопилась на ноги.

Троє кіношників у залі здавалися тепер такі самі виснажені, як і вона.

— Ярвен, — промовив, однак, весь сяючи, Гільґард, — сподіваюсь, у тебе ще все гаразд?

Ярвен кивнула головою.

— Річ у тім, що в нас є для тебе гарна новина! — додав він і підморгнув.

Ярвен наморщилася. Може, їй бодай цього разу нарешті скажуть що-небудь продекламувати.

— Ти пройшла! — сказав Гільґард. — Ти перемогла! Щиро вітаємо!

— Пройшла? — збентежено перепитала Ярвен.

— Так, ти пройшла… в останній тур! — додав Рупертус. Він уже відклав камеру й вимкнув прожектора.

— І шанси в тебе, Ярвен, чудові, — усміхнувся Гільґард. — Для всіх нас трьох ти — кандидатка номер один. Звичайно, остаточне рішення ухвалюємо не ми.

— Я? — злякано прошепотіла Ярвен. — Я дістану роль? Я краща за… Тіну? І за Бріту?

Вона мала б радіти. Натомість відчула, як у ній наростає паніка.

Обидва молодики спершу перезирнулися, потім перевели погляди на пані Тяркс і помовчали. Нарешті Гільґард озвався: