Андрій Анатолійович Кокотюха - Вогняна зима

на собі. Тому гармидер на стадіонах Павло так само вважав провокаціями, народженими повною безкарністю. І тому, намагаючись бодай трохи виправити ситуацію, завжди щедро — до крові — молотив кийком так званих ультрасів. Не розрізняючи, хто за яку команду дере горло.

Тож зараз, коли «Беркут» уже десятий день стримували, дозволяючи цьому строкатому натовпу горлати й стрибати в центрі столиці, Коновал відчував себе виснаженим. Наче не чекав наказу, а всі ці дні без передиху копав у тещі город. Там походжала міліція, без нагляду всю цю підарасню не лишили. Але вони, схоже, відверто знущалися зі стражів порядку.

Коновал бачив це на власні очі. Одного разу, здавши зміну, не спав, як звичайно. Одягнувшись по-гражданці, пішов подивитися на збіговисько зблизька. Чим довше стояв і слухав, тим сильніше стискалися в кишенях кулаки. І повертаючись назад на метро, усю дорогу намагався знайти відповідь: чому, якого хріна, чорт забирай, нема команди? Там же суцільна, махрова провокація…

Але раптом усе скінчилося. Коли Коновала викликали нині під вечір, він спершу нічого не зрозумів. Переговоривши з іншими бійцями та послухавши сержантів, знав, до чого готуватися. Те, що командир почав здалеку, а не влупив одразу в лоба, уважав нормальним ходом.

Про таке відразу не кажуть.

— Тут зараз нема тих, кому б не довіряли, — вів старший далі. — Офіційних наказів, письмових, із зрозумілих причин не готували. Вони є, Коновале. Але для внутрішнього користування, бо, сам же знаєш, взагалі без письмових розпоряджень у нашій системі комар не пердне.

— Так точно.

— Ситуація не штатна. Усі це знають. І кожному пояснюю окремо. Є на цей рахунок особливе розпорядження. За нештатну ситуацію належить премія. Розпишешся, але це так само нікуди не піде. Внутрішня бухгалтерія. Гроші люблять облік, ти ж знаєш.

— Так точно, — іншої відповіді Павло не знаходив.

— Тримай, — командир поклав на стіл перед собою довгастий білий конверт. — П’ятсот доларів. За надстрокові.

Коновал знав суму. Перед ним таку саму отримали інші бійці. Скільки належало сержантам, він навіть не намагався вгадати. Та й не дуже хотів, не звик рахувати чужі гроші. Тим не менше, брати конверт не поспішав.

— П’ятсот, — повторив командир. — Ось, постав автограф.

Поруч ліг розграфлений аркуш із переліком прізвищ. Навпроти більшості з них уже столи закарлючки.

— Не треба.

Коновал промовив твердо. У лице командира дивився прямо. Рішення він прийняв, воно не далося болісно.

— Чого — не треба? — командир явно не чекав такого повороту.

— Премії. Доларів. Я не буду. Не хочу.

— Не хочеш — чого? — командир подався вперед. — Виконувати наказ? Ти відмовляєшся виконувати наказ, Коновале?

— Аж ніяк, — відчеканив Павло. — Грошей не хочу. Я цю сволоту дрібну на Майдані за так розжену. Це мій обов’язок.

Тепер командир відкинувся на спинку стільця.

— Навіть так? Ти глянь… Ідейний. Я приємно здивований, Коновале, що в нашому підрозділі є справді ідейні бійці. Ти б виступив перед товаришами. Лекцію прочитав, розказав, як треба розуміти політику партії. Виступиш?

— З мене поганий лектор. Я краще ділом доведу. Ідеї тут ні до чого, просто — на провокації треба адекватно реагувати.

— Молодець. Значить, грошей не візьмеш?

— Ні. Мені вистачає зарплати, — тут він збрехав.

— І куди накажеш мені їх запхати? — командир знову подався вперед, постукав пальцем по конверту. — Я поважаю тебе, Коновале, ще більше. Ти в мене давно кандидат на підвищення. Рости тобі треба. Подам відповідні папери, ще й про квартиру… Прискорити треба процес, дитина в тебе мала. Для дитини візьми. Для жінки. Теща є?

— Куди без неї?

— Ось, тещі покажеш, який зять домовитий, — ураз тон різко змінився. — Це, значить, ти тут найрозумніший. Ідейний, порядний, свідомий. Гроші не береш, але роботу робитимеш. Тобто іншим хлопцям, твоїм товаришам, повинно бути соромно? Ти себе вище ставиш, га, Коновале? Не чую!

— Ні, — Павло не чекав такого повороту.

— Якого ж видрючуєшся? Якого, я тебе питаю? Гроші на тебе виділені! Узяв дзьобом! Відніс додому! Поклав на комод чи що там у вас…

— Холодильник…

— Значить, на холодильник поклав! Новий, блядь, купив! Там на вісім холодильників буде! Ти ними торгувати зможеш, Коновале! Бізнес почнеш! Хочеш бізнес? Свій?

— Аж ніяк, — це він промовив уже твердо й впевнено.

— Молодець! Тому харе вийобуватися, Коновале! Узяв гроші! Розписався! Роботу зробив! Пішов відпочивати! Усе, я сказав! Сміття з центру треба прибрати! Новий рік скоро, забавляти треба людей! Свято! Щось іще, Коновале?