Алан Дін Фостер - Чужий

джерело сигналу. Їм треба знайти його генератор чи передавач, по можливості дізнатися причину сигналу й появи самого зорельота на цій маленькій планеті. Не можна здолати такий шлях, не дізнавшись, що ж знаходиться всередині корабля.

Зрештою, цікавість привела людство в міжзоряний простір, звільнивши його зі свого ізольованого й буденного світу. Але, разом із цим, капітан згадав, що той, хто багато знає, надто швидко старіє.

Даллас прийняв єдино правильне логічне рішення.

— Звідси корабель виглядає повністю закинутим. Спочатку треба дістатись його основи. Якщо ми там нічого не знайдемо…

— То… — Ламберт очікувально дивилася на нього.

— А далі… Буде видно.

Астронавти пішли вбік корпусу. На поясі в Ламберт метелявся вже непотрібний навігатор.

— Наразі я можу лише… — почав Даллас, коли вони дісталися вигнутого корпусу, який нависав над ними.

На «Ностромо» Еш уважно слухав кожне слово. Раптом голос Далласа почав зникати. Потім зв’язок різко покращився перед тим, як зникнути повністю. Одночасно із цим Еш втратив і візуальний контакт.

— Далласе! — Еш почав панічно натискати на кнопки на панелі управління, клацати вимикачами, щоб покращити якість зображення на екранах, які й так було перевантажено. — Далласе, ти чуєш мене? Я втратив сигнал. Повторюю, я втратив сигнал…

Але в усіх динаміках лунало лише сумне термоядерне шипіння місцевого сонця.

Біля корпусу колосальний масштаб інопланетного корабля був ще очевидніший. Вигнута конструкція височіла над ними в запиленому повітрі й виглядала ще міцнішою, ніж уламок скелі, на якому вона стояла.

— Досі немає жодних ознак життя, — пробурмотів Даллас собі під носа, оглядаючи корпус. — Ані вогнів, ані жодного руху.

Даллас показав на вигнутий корпус і промовив:

— Входу теж немає. Давайте спробуємо з іншого боку.

Астронавти обережно крокували серед розбитих валунів та розкиданого глинистого каміння. Даллас відчував, який він крихітний у порівнянні з цим інопланетним кораблем, навіть не просто крихітний, хоча на тлі цього вигнутого корпусу, що нависав над астронавтами, вони виглядали не просто гномами, а жалюгідними цятками в космічному масштабі. Людство дуже мало знало про Всесвіт; вони вивчили лише маленьку частину одного з його куточків.

Сидіти за робочим кінцем телескопа й розмірковувати над тим, що приховує темна безодня Усесвіту — захоплююча та інтелектуально вдячна справа. Зовсім інша справа займатись цим у маленькому, незатишному і забутому богом місці навпроти корабля інопланетного походження, який нагадував якусь живу істоту, а не звичний апарат для керування й подолання відомих законів фізики.

Даллас усвідомив, що це найбільше турбує його в цьому покинутому кораблі. Якби він мав знайомі форми та склад, то його інопланетне походження не викликало б такої тривоги. Це була не просто неприхильність до чужого. Фактично, він не думав, що ця форма позаземного життя буде настільки відрізнятися від земної.

— Там щось є.

Даллас помітив, що Кейн вказує на корпус. «Геть нерішучі думки! Час діяти», — наказав собі капітан. Ця дивна конструкція, схожа на підкову, була кораблем, який лише поверхнево відрізнявся від «Ностромо». Його склад і форма не приховували нічого небезпечного. Це просто було результатом використання інших технологій та іншого естетичного бачення. Враховуючи ці фактори, корабель був зразком якоїсь екзотичної краси. Поза сумнівом, Еш вже захоплювався унікальним дизайном корабля, шкодуючи, що він не пішов разом із ними.

Даллас помітив понурий вираз обличчя Ламберт і зрозумів, що принаймні один член команди охоче б поступився Ешу своїм місцем.

Кейн помітив три темні плями збоку корпусу. Коли астронавти підійшли ближче, піднявшись вище серед каміння, то розібрали, що це не плями, а овальні тривимірні отвори, які вели кудись углиб.

Нарешті вони опинилися під трьома воронками цього дивного корпусу з невідомого матеріалу. В овальних воронках астронавти побачили ще вужчі й темніші отвори. Там гуляв вітер, ганяючи куряву та пемзу. Це свідчило про те, що ці отвори вже були відчинені впродовж якогось більш-менш тривалого часу.

— Схоже на вхід, — припустив Кейн. Він діловито вивчав отвори, — Напевно, це в них шлюз. Бачите внутрішні шлюзи за цими зовнішніми?

— Якщо це шлюзи, чому вони розташовані так близько один до одного? — Ламберт із підозрою дивилася на шлюзи. — І чому вони всі відчинені?

— Можливо, ті, хто їх конструював, любили робити все утрьох, — Кейн знизав плечима. — Якщо знайдемо одного з них, то матимеш нагоду запитати.

— Смішно, — Ламберт не посміхнулася. — Можливо, ти правий, але чому вони тоді всі відчинені?

— А з чого ви взяли, що вони відчинені, — Даллас замилувався овальними отворами з дуже гладкими краями, які взагалі не були схожі на незграбні квадратні шлюзи «Ностромо». Шлюзи інопланетного корабля було вбудовано в корпус, а не вварено за допомогою незручних швів.

— Якщо вони дійсно відкриті, то це, напевно, через те, що члени екіпажу хотіли якнайшвидше вибратися, — продовжував Даллас.

— Але навіщо для цього аж три шлюзи?

— Звідки в біса я знаю? — роздратовано гримнув Даллас і одразу ж перепросив: — Вибач, вирвалося.

— Нічого, — цього разу Ламберт злегка посміхнулася. — Це було дурне питання.

— Багато на які питання час отримати відповіді, — додав Даллас, ступаючи з каменя на поверхні на якусь подобу сходів, і почав підійматися ними до отворів. — Ми й так довго чекали. Давайте зайдемо всередину, якщо вдасться.

— Можливо, дійсно, хтось так і уявляє шлюзи, — промовив Кейн, вивчаючи стіни отвору, в який вони увійшли. — Але не я.

Даллас уже був усередині.

— Поверхня надійна, — зауважив він. — Допоміжні двері, шлюз чи щось таке також відкриті.

Пауза. Потім Даллас додав:

— Тут велике приміщення.

— Присвітити? — Ламберт намацала ліхтарик, який висів на поясі з іншого боку від пістолета.

— Поки що не треба, бережи заряд. Заходьте.

Кейн і Ламберт зайшли слідом у вузький коридор. Вони потрапили до зали з високою стелею. Якщо в цьому відділенні корабля і були якісь панелі управління, давачі та інші прилади, то вони були приховані за сірими стінами. Приміщення нагадувало грудну клітину велета зсередини; підлога, дах і стіни були обшиті округлими металевими ребрами. Спокій похмурої камери порушували часточки пилу, які танцювали в тьмяному світлі, яке пробивалося ззовні.

Даллас подивився на старшого помічника.

— Де ми по-твоєму?

— Не знаю. Може, це вантажне відділення або частина складної шлюзової системи? Так воно і є. Ми пройшли через двоє дверей і опинилися безпосередньо біля шлюзу.

— Щось воно занадто велике як для шлюзу, — зауважила Ламберт. Її голос звучав приглушено в шоломах астронавтів.

— Це лише припущення, — провадив далі Кейн. —