Алан Дін Фостер - Чужий

Кейн виліз на невисоку вершину й почав вдивлятися вперед, очікуючи побачити те, що й завжди: рівну скелю, яка простяглася вгору до ще одного невеликого уступу. Але замість цього він побачив дещо інше. Це так здивувало його, що він широко розкрив очі за брудним склом шолому і закричав у мікрофон:

— МАТІР БОЖА!

— Що там? Що трап…?

Ламберт підбігла до нього, а за нею — Даллас. Їх так само вразило несподіване видовище.

Вони й раніше вважали, що аварійний сигнал подавала якась машина, але як вона виглядала, ніхто не уявляв. Вони надто переймалися через буревій та намагалися не втратити одне одного. Побачивши джерело сигналу, яке було ще більш вражаючим, аніж можна було очікувати, їхня наукова неупередженість тимчасово зникла.

Це був корабель. Він був відносно неушкоджений і виглядав настільки дивно, що неможливо було уявити. Даллас не назвав би корабель страхітливим, але щось у ньому дратувало: відомі людям технології не повинні так виглядати. Величезна жертва аварії мала рівні, але неприродні контури, і взагалі не вписувалася в будь-які рамки людської уяви. Корабель височів над ними й над скелями, на які приземлився. Судячи з того, що вони побачили, він вирішив сісти в такий самий спосіб, як і «Ностромо» — днищем донизу. Фактично, він нагадував величезну металеву підкову. Одна з «ніг» була коротша і увігнута під гострішим кутом. Астронавти розмірковували, чому так: через ушкодження, або це була якась задумка інопланетян, на думку яких це й було ідеальною симетрією.

Коли астронавти підійшли ближче, то помітили, що основа корабля була масивніша за інші частини. На ній було декілька концентричних виступів, схожих на товсті пластини, які згори утворювали купол. Даллас припустив, що у двох «ногах» знаходилися силове та інженерне відділення, а в масивнішій передній частині розміщувався екіпаж і, можливо, відділення для вантажів та капітанське відділення, хоча всі розуміли, що могло бути зовсім навпаки.

Корабель не подавав жодних ознак активованості. Тепер, коли астронавти були близько, звук екстреного сигналу оглушував їх. Довелося зменшити гучність у шоломах.

Корпус корабля, витовлений з металу чи сплаву невідомого походження, блищав, як скло у світанкових променях. Даллас навіть не був упевнений, що то взагалі метал. На перший погляд, там не було ніяких зварювальних швів чи інших відомих типів з’єднання окремих пластин чи секцій. Виникло враження, що корабель інопланетян вирощували, а не виробляли. Звичайно, це було щось неймовірне. Усе ж це був корабель, незалежно від того, як його побудували.

Несподіване видовище так вразило астронавтів, що ніхто з них не задумувався над тим, які премії чи трофеї можна отримати завдяки цьому кораблю, який колись потрапив тут в аварію і тепер не подавав видимих ознак присутності його екіпажу. Усі троє одночасно щось кричали одне одному в мікрофони:

— Прийом, прийом, якийсь корабель, — беззмістовно повторював Кейн.

Ламберт вивчала глянцеві вигини на кораблі, які сяяли так, наче були вологими. Вона не побачила знайомих елементів і здивовано похитала головою.

— Ви впевнені? Може, це якась місцева структура. Дивне воно якесь…

— Ні, — увагу Кейна було прикуто до пари вигнутих «ніг» позаду корабля. — Це не частина місцевого рельєфу. Це точно корабель.

— Еше, ти це бачиш? — Даллас згадав, що науковий співробітник усе бачив через відеофони, вбудовані в скафандри, і міг побачити аварійний корабель, ще коли Кейн видерся на вершину й ошелешено скрикнув.

— Так, бачу, — схвильовано, як для нього, озвався Еш. — Нечітко, але згоден із Кейном, що це корабель. У житті не бачив нічого подібного. Зачекайте хвильку.

Усі чекали, доки Еш проаналізував дані індикаторів і надіслав комп’ютеру декілька запитів.

— «Матір» теж не сумнівається, — повідомив науковий співробітник. — Зовсім невідомий тип корабля, з яким ми ще не стикалися. Він справді настільки величезний, як виглядає звідси?

— Ще більший, — відповів Даллас. — Має масивну конструкцію, дрібних деталей поки що не помічено. Якщо він будувався з такими ж пропорціями, як і наші кораблі, то ми — мурахи в порівнянні з тими інженерами.

Ламберт нервово хіхікнула:

— Якщо хтось із них залишився на борту, то вони неодмінно з нами привітаються.

— Ми вже близько, — сказав Даллас Ешу, не звертаючи уваги на коментарі штурмана. — У тебе, напевно, набагато чіткіший сигнал, аніж тут. Як там справи з екстреним викликом? Є якісь здвиги? Ми занадто близько, щоб це визначити.

— Ні. Джерело сигналу, скоріше за все, усередині. Якби воно було десь назовні, ми б ніколи не зловили його через екранування цією купою металу.

— Якщо це взагалі метал, — Даллас продовжував вивчати корпус інопланетного корабля. — Чимось нагадує і пластик.

— Або кістку, — замислено промовив Кейн.

— Припустимо, сигнал йде зсередини. Що будемо робити? — запитала Ламберт.

Старпом пішов уперед.

— Я зайду всередину і все вам розповім.

— Зачекай, Кейне. Не будь клятим авантюристом. Колись ти через це постраждаєш.

— Усе ж я наполягаю. Дивись, нам треба щось робити. Не можна просто стояти тут і чекати, доки над кораблем з’явиться якесь диво, — Кейн насупився. — Ти що, всерйоз не хочеш потрапити всередину?

— Хочу, звичайно. Але не варто так поспішати, — Даллас промовив у мікрофон до науковця. — Еше, ти досі нас чуєш?

— Тепер гірше, аніж коли ви були над джерелом сигналу, — відповів Еш. — Тут якісь постійні завади. Але досі все чітко.

— Добре. Я не бачу жодних вогнів чи ознак життя. Ніякого руху, окрім клятої куряви. Використовуй нас як точку відліку, щоб перевірити давачі. Можливо, уловиш щось, що нам не вдалося.

Настала тиша, доки Еш виконував наказ. Астронавти продовжували милуватись елегантно викривленими контурами величезного зорельота.

— Я все перепробував, — нарешті доповів науковий співробітник. — У нас немає потрібного обладнання. «Ностромо» — тільки торговельний буксир, а не науково-дослідний корабель. Щоб отримати необхідні результати, тут потрібно багато обладнання, яке дорого коштує.

— Отже… Що ти можеш сказати?

— Поки що нічого, сер. Немає ніяких результатів. Не вистачає ресурсів, щоб отримати якісь певні дані. У нас немає потрібних приладів.

Даллас намагався приховати своє розчарування від інших:

— Розумію. Ну, це не критично. Але постарайся щось знайти. Якщо отримаєш хоч якісь дані, одразу дай мені знати, особливо, якщо це будуть ознаки якогось руху. Не треба подробиць: на місці все проаналізуємо.

— Прийнято. Бережіть себе.

«Що далі, капітане?» — міркував собі Даллас. Він міряв очима довжину величезного корабля. Потім озирнувся і помітив, що Кейн і Ламберт спостерігають за ним. Звичайно, старпом був правий: недостатньо просто знати, що це