Євген Олександрович Філімонов - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82

— Кидай зброю! — Хисткі містки затряслися від тупоту.

Краєв, борсаючись під Томиковим тілом, що навалилось на нього, сунув у розкриту п’ятірню, яка щойно смертельно стискала його, ручку пістолета.

— Він сам, сам! Я захищався! — прохрипів він у нестерпно яскраве світло ліхтарика, що завис над ним.

— Прибрав свідка, покидьок… Встати!

Краєв, незграбно підводячись, зіпхнув із себе вбитого — Томикова голова глухо вдарилась об дошки причалу.

— Ну що, почати з передісторії? Тоді слухай. Років двадцять тому ліквідували одну злочинну групу, яка промишляла по золоту — далеко звідси, скажімо, в твоїх місцях. І один утік, — фігура не головна там, але помітна. Втік і більше не з’являвся… — Тоня, як лектор, походжала по своїй кімнаті. Клим сидів у качалці. — Правда, втік не просто — повісив свої звинувачення на твого батька, якого перед цим скомпрометував перед законом. Ярчука арештовують, звинувачення досить важке, дружина відмовляється від нього — принципова жінка, є такі. Через якийсь час амністія, Ярчука випускають, але сім’я його не приймає, амністія — не виправдальний вирок. У місті Ярчук заплямований, на роботу його не беруть, хоч механік він золотий… — Тоня навстіж розчинила вікно в сад — повіяло свіжим повітрям. — Він від’їздить у ці краї, бо ж родом звідси. Осідає тут, намагається почати нове життя, вдруге одружується. І раптом з’являється той, що вислизнув. Йому потрібні люди. А спеціалізується він на пісочку, злитках, на “жовтяку”. Для злочинця спеціалізація — велика річ, це певні зв’язки, своє коло посередників — виконавців, вояжерів, реалізуючих. Технічний бік справи в його промислі дуже важливий.

Він тримає механіка буквально мертвою хваткою — розбиває його шлюб, шантажує, тим більше, що перша сім’я Ярчука перебуває нібито в його руках. А зв’язки в нього зі старими місцями збереглися, отож загроза реальна. Я гадаю, що твій батько завжди любив тільки твою матір — свою першу дружину, цю Марину можна не брати до уваги…

Внизу загув пилосос — Тонина мати прибирала величезний будинок.

— І Ярчук починає працювати на того виродка, який після загибелі матері переключається на дітей. Він, по-перше, розповідає Ярчукові все про дітей, щоб не розтанула ілюзія родинних зв’язків… По-друге, демонструє свою владу над ними, особливо над хлопчиком. Через різну погань він намагається розбестити сина цього чоловіка, призвичаїти його до злочинного середовища. Але той не піддається, виростає в особистість. — Тоня пильно подивилася на Клима своїми карими очима. — І це дає Ярчукові якийсь шанс. Він бачить, що його малий вистояв, то чому ж батько мусить бабратись у цьому брудові? І він намагається звільнитися з лабет того… мурашиного лева, як ти його назвав.

— Це не я. Продовжуй. — Клим сидів, стиснувши пальці.

— Такий бунт для злочинця зовсім невчасний. Якраз починається велика афера з “поштовою скринькою”, буквально золоте дно. Запущено в хід усю агентуру. Справа масштабна, він її готував з десяток років. Звідти, із старих місць, у автоцистернах доставляється на завод гальванічний розчин із завищеним утричі вмістом золота. Охорони ніякої — кому потрібна отруйна рідина, контроль на заводі нікудишній, чому — ще треба розібратися. На місці розчин уміло розділяють, доводять потрібну кількість до кондиції і свою частину вивозять з території в поливочних цистернах. Ніхто нічого не підозрює — площа заводу величезна, поливати газони треба. В непримітному будиночку в Журавликах обладнано невеличкий гальванічний цех. І кожен вечір з анодних ґраток знімається “жовтяк”…

— У Роман-Ключової? Прізвище, як у артистки…

— Як у аферистки. Словом, справа розкручується, все спокійно, можна качати “жовтяк”, а тут відповідальний за всю машинерію збирається вийти із злочинної зграї.

Цей самий “лев” вживає рішучих заходів — за допомогою своїх спільників йому вдається підвести тебе під арешт. З цього моменту, я вважаю, починається боротьба Ярчука з Краєвим. Вона посилюється після того, як ти вийшов на умовний. Можливо, в той час у них відбулася серйозна розмова, може, навіть бійка, коли Ярчука штрикнули в руку. Але його вже не можна було зупинити… — Тоня сіла на підвіконні, протяг ворушив її волосся. — Тепер про розстановку сил… Ярчук знає всі звички Краєва, як-не-як двадцять років разом. Він вживає запобіжних заходів, а сам готує рішучий крок — треба ж розквитатися з тим, хто знівечив його життя! Краєв відчуває це, він посилює контроль над ним, його люди тримають Ярчука під наглядом майже цілодобово. Томик, людина для особливих доручень, заради зручності зближається з Губським, адже вони далекі родичі. Закручує голову цій дурненькій…

— А що міг зробити батько? Адже Краєв сам нічого не робив?

— Як же! Всі плани операції, усі зв’язки, прибутки, видатки хіба втримаєш у пам’яті? А свідчення самого Ярчука? А помітки Краєва на його технічних кресленнях? Усі ці папери Ярчук зібрав і сховав (Краєв підозрював — у себе вдома), але передати нічого не міг. Сам подумай, яке становище. Учитель Пташко на той час уже поміняв місце мешкання, та й Ярчук, певне, не схотів наражати на небезпеку приятеля. І тут він згадав про мене… Адже я студентка-юрист. Словом, Ярчук передав папери мені, а я вже відомо куди… Того ж дня Ярчук загинув. Думаю, було так: на той час Краєв зрозумів, що з Ярчуком треба кінчати. Він вирішує зробити це сам — Ярчукові, очевидно, вся ця братва певною мірою довіряла, такий цікавий стариган-технар, та ще з дивацтвами. І проти нього не було ніяких звинувачень.

— І мурашиний лев…

— Так, усе зробив, як і замислив: прокрався в будинок, оголив кінці дроту біля вимикача. І причаївся. Ярчук, увійшовши в кімнату, дістав слабкий удар струму, зовсім не смертельний, і другий — страшний удар по голові… Коли Краєв пересвідчився, що Ярчук мертвий, він влаштував цю імітацію проводки. Потім обшукав увесь будинок, але коробки не знайшов.

— Що ж це за коробка?

— У Ярчука була така важка бронзова скринька старовинної роботи, в ній він зберігав усе цінне, мабуть, це була єдина річ, що лишилась у нього від дружини… від твоєї матері, я хотіла сказати. Скринька завжди стояла на видноті, біля телевізора. Краєв, звичайно, зразу помітив її зникнення і припустив, що скриньку сховали, можливо, закопали десь у саду. Тоді й розпочались пошуки. Щоб зацікавити шукачів — Томика, Козиря, Дональда, — Краєв сказав їм, що Ярчук тримав касу.

— Він що, справді її тримав?

— Якусь частину. Краєв переховував невикористаний “жовтяк” у кількох певних місцях. Основний запас він тримав при собі. Цікаво, що Ярчуку він довіряв, бо знав, що той байдужий до мирських благ. Ярчук не витратив жодного