Раймонд Коурі - Останній тамплієр

коли Рейлі вмостився у кріслі напроти свого шефа. За столом заступника начальника відділу на Федерал-плазі вже сиділи Амелія Ґейнс, Роджер Блекберн, який займався розслідуванням тяжких злочинів у складі групи зі знешкодження особливо небезпечних злочинців, а також двоє його заступників.

Комплекс, що складався з чотирьох урядових будівель на Нижньому Мангеттені, знаходився у кількох кварталах від «нульової позначки» — місця, де колись стояли башти-близнята Всесвітнього торгового центру. Тут працювало двадцять п'ять тисяч урядових службовців, а також розміщувався Нью-Йоркський оперативний відділ ФБР. Сидячи тут, Рейлі відчував полегшення, бо дістав можливість відсторонитися від безперервного шуму, що панував у робочих кабінетах і коридорах. Він спіймав себе на думці, що відносно спокійна атмосфера власного кабінету його начальника була тим єдиним, у чому він міг позаздрити Йенсону.

У ранзі заступника начальника Нью-Йоркського оперативного відділу протягом декількох років Йенсон тягнув на своїх плечах важку ношу. Наркоторгівля і організована злочинність, тяжкі й особливо небезпечні злочини, фінансові порушення, контррозвідка і остання паршива вівця цього одіозного стада — внутрішній тероризм, тобто основні сфери діяльності бюро, буяли пишним цвітом. Чисто зовні Йенсон цілком підходив для своєї роботи: він мав солідну статуру колишнього футболіста, а сиве волосся обрамляло вольове обличчя з безпристрасно холодним виразом. Проте його зовнішність аж ніяк не пригнічувала тих людей, що працювали під його керівництвом протягом достатньо тривалий час. Вони швидко засвоювали одну річ: якщо Йенсон був з вами в одній команді, то ви могли з упевненістю розраховувати на те, що він, як бульдозер, змете будь-яку перешкоду на вашому шляху — окрім, як люблять тепер говорити, ваших проблем з податківцями і, природно, вашої смерті. Але якщо ви матимете необережність заступити йому дорогу, то тоді у вас з'явиться слушна нагода подумати про втечу з країни.

Зараз, коли Йенсону залишалися лічені місяці до пенсії, Рейлі чудово розумів, чому його бос не в захваті від такого резонансного злочину, яким був «Музрейд» — саме так охрестили поліцейські справу про пограбування музею. Певна річ — засоби масової інформації смакували цю трагічну подію. Це не було звичайне збройне пограбування. Це був повномасштабний рейд, наліт. Стрільба з автоматичної зброї вивела Нью-Йорк на перше місце в рейтингу злочинності. У заручники взяли дружину мера. На очах у всіх було убито людину; не просто застрелено, а обезголовлено, і не просто в наглухо обгородженому, призначеному для страт дворі в якійсь близькосхідній диктаторській країні, а тут, на Мангеттені, на П'ятій авеню.

Та ще і з трансляцією у прямому ефірі по телебаченню.

Рейлі перевів погляд з Йенсона на прапор і емблему бюро, що висіли на стіні за його спиною, потім знову на боса, який, поклавши лікті на письмовий стіл, глибоко і стурбовано зітхнув.

— Коли ми спіймаємо цих покидьків, я поясню їм, як необачно вони вчинили, — сказав Рейлі.

— Не маю сумнівів, — відповів Йенсон і подався вперед, пильно і суворо вдивляючись в обличчя викликаних підлеглих. — Гадаю, немає потреби розказувати вам про кількість дзвінків і про тих поважних персон, які телефонують нам у зв'язку з тим, що сталося. Я хочу почути, на якому етапі розслідування ми перебуваємо і яких заходів збираємося вжити.

Рейлі, поглянувши на інших, заговорив першим.

— Попередні результати криміналістів нічого конкретного не дали. Окрім гільз і коней, ці типи нічого після себе не залишили. Експерти сушать голову, як вести розслідування з такою малою кількістю доказів.

— Можна подумати, що це вперше, — устряв в розмову Джордано.

— Як би там не було, але, судячи з гільз, бандити були озброєні кулеметами-пістолетами «Cobray М11» та «Мікро Узі». Родже, твої хлопці над цим працюють?

Блекберн кашлянув, прочищаючи горло. Він був природженим поліцейським, якому недавно вдалося провести операцію з розгрому найпотужнішої наркодистриб'юторської мережі у Гар лемі, в результаті якої було арештовано понад двісті людей.

— Як на мене, то це — цілком рядова зброя. Ми саме проглядаємо відеозаписи. Я не надавав би їхньому озброєнню так багато уваги. В усякому разі такому, яке у них було під час нальоту. І навряд чи наші клієнти придбали свої автомати через Інтернет.

Йенсон кивнув:

— А про коней що відомо?

Рейлі вів далі:

— Поки що нічого. Звичайні сіро-коричневі мерини. Ми перевіряємо їх за списком зниклих коней, відстежуємо, звідки взялися сідла, але знову ж таки...

— Вдалося знайти тавро або мікрочіпи?

Беручи до уваги той факт, що в країні протягом року крадуть понад п'ятдесят тисяч коней, застосування ідентифікаційних міток на конях дедалі більше поширювалося. Особливо популярним був метод холодного таврування. Він передбачав використання максимально охолодженого пристрою для таврування з метою зміни структури клітин, що відповідають за колірну пігментацію тварини. У результаті на тому місці, до якого прикладалося клеймо, росло волосся білого кольору, а не природного. Другим, менш популярним способом було використання шприца для введення під шкіру тварини крихітного мікрочіпа із запрограмованим ідентифікаційним номером.

— Чіпів поки що не знайдено, — відповів Рейлі, — але ми здійснюємо повторне сканування. Мікрочіпи настільки малі, що коли ви не знаєте заздалегідь, де вони знаходяться, то їх не так вже й легко знайти. Знаходження ускладнюється ще й тим, що чіпи зазвичай ховають в найменш помітних місцях, щоби збільшити шанси їхнього виявлення, якщо вдасться повернути вкраденого коня. Позитив полягає в тому, що знайдені в парку коні мають мітки холодного таврування, але цих тварин таврували повторно, тому немає змоги щось розібрати. Хлопці з лабораторії сподіваються, що їм вдасться щось отримати шляхом розмежування різних способів таврування, щоб таким чином вийти на початкове.

— А що там у нас відомо про екіпіровку і середньовічне залізяччя? — звернувся Йенсон до