Лідія Гулько - Царський пояс

вигукнула:

– Ой, яка ти[5] красива! Шкіра гладенька, рожева. Маріє, ти така гарна, як розписане яєчко.

Глава четверта
Хитра пастка для Мишка

Мишко не впізнавав подруги. Вона ходила тихо, як котик. Мовчала і загадково на нього зиркала. Ні, такою вона йому не подобалася. «Піду до хлопців», – вирішив.

Однак Ія якимось чином розгадала Мишкове рішення. Відразу позіхнула, театрально потяглася і, ніби ненароком, зауважила:

– Твій татко знатного роду, а одягнені ви просто. Навіть перснів не носите. Дивно. Заможні скіфи всі свої пальці перснями унизують.

Наївний Мишко щиро зізнався:

– Матуся каже, що обручки їй заважають мити горщики.

Хлопчик трішки подумав і додав:

– У татка є перстень. Але він старий, на вигляд негарний. Татко схуд і перстень спадає з пальця. От через це татко перстень і не носить.

– Покажи татків перстень, – зашарілася Ія.

– Кажу ж: він негарний.

Ія надула щічки, стала до Мишка боком. Хлопчик не витримав відчуження подруги. Сказав:

– Гаразд, ходімо, покажу.

Мишко, а за ним слідом Ія проникли всередину повозки. Хлопчик метнувся у куток до високої корзини. Там зберігався одяг, в якому його родина прибула з Кривого Озера. Він вивалив з корзини речі на дно повозки і старанно кожну річ тріпав. Однак перстень із жодної не випав.

– Перстень був у корзині, я його тут раніше бачив, – вигукнув із розпачем у голосі Мишко.

Він дуже нервував. Чого доброго Ія йому не повірить і назве брехуном.

– Напевно, дядько вирішив його поносити, – гадала вголос Ія.

Вона притиснула Мишка й присікувалася до нього:

– Дай слово честі, що про перстень таткові не скажеш. Наче ми його не шукали. Домовилися?

– Однаково він мені не потрібний. Старий і некрасивий. Якщо просиш, то даю обіцянку.

Діти зіскочили з повозки.

Остап саме порався біля вогнища. Ія удавано байдуже підійшли до нього. Зиркнула на руки чоловіка. Ні, персня на них не було.

Дорога знахідка

Марія із глиняним глечиком під пахвою просила Ію:

– Доню, приглянь за нашим добром, щоб собаки його не розтягли. Я ненадовго відлучуся. Сходжу до річки, принесу води для пиття.

– Із задоволенням, тітонько Маріє. Не поспішайте, я наглядатиму за вашим добром, – охоче погодилася Ія.

Марійка із легким серцем пішла. Мишко примітив хлопчиків, що гасали поміж наметами, і гайнув до них.

Дівчинка залишилася сама. Вона перегортала коцюбкою жар і згадувала ранкову розмову з батьком. Татусь сказав: «Скіфи добрі покупці. Уже купили в нас усю шовкову тканину. Олію оливкову теж їм продали. Ще залишилося кілька мішків із фініками та родзинками, трохи посуду і вина. За день з цим крамом, гадаю, впораємося. Ти ж гляди мені, (чорні таткові брови зійшлися на переніссі) ночуй на нашому возі. Щоб я тебе не шукав. Бо ще вдосвіта, раненько, вирушаємо в дорогу».

Іншим разом Ія зраділа би звістці про від’їзд. Але після того, як довідалася про чарівний перстень, то звістка її засмутила.

«Перстень неодмінно треба знайти, – наказувала сама собі. – Дядько Євстахій після розмови з шаманом перстень, звичайно, переховав. Це, щоб Мишко його не знайшов. Бо в руках Мишка він може творити небачені чудеса – попереджав шаман. Як хочеться побачити ті чудеса до від’їзду додому. Куди дядько міг переховати персня?» Ія озирнулася. Вона дуже уважно оглянула кожний предмет.

Несподівано її погляд зачепився за горбок, що стримів біля заднього колеса повозки. Його нагорнули недавно, бо земля чорніла і була розпушеною. На колінах дівчинка підповзла до горбка. Спершу копнула пухку землю коцюбкою, але відкинула засіб убік. Руками (так, як гребуть лапами собаки) швидко викидала грунт. Коли намацала шийку амфори, то сильно її торсала. Глиняна посудина легко вийшла із грунту.

Амфора була невелика, красивого яскраво-жовтого кольору. Шийку закривала туго скручена ганчірка. Ія витягла ганчірку і перевернула амфору. З неї випав перстень. Старий, некрасивий. Але для Ії він був найкрасивіший за всі персні на світі.

Вона поцілувала дорогу для себе річ і поклала у кишеню. Швиденько запхнула ганчірку в амфору, старанно її засипала землею. Нагорнутий горбочок вона приплескала долоньками.

Нібито нічого не сталося, Ія перегортала коцюбкою жар. Вона напружено думала. Дійшла висновку, що без Мишка знайдений перстень – нецікава іграшка. Виходить, що потрібно цього непосидючого хлопчиська знайти.

Початок чудес у невидимому світі

Тим часом Мишко безтурботно гасав із хлопчиками поміж наметами. Ія його знайшла, коли він ховався, а точніше – прилип до синього намету. Ія налетіла на товариша зі словами:

– Я знаю велику таємницю.

Мишко гусаком засичав:

– Я всі твої таємниці знаю. Не заважай. Через тебе мене хлопці знайдуть.

– Ти мені не віриш? Дивись!

Вона набрала у жменю землі і з’їла всю, до останньої грудочки.

Таки скидалося на правду.

– Побігли до акації! Я тобі щось покажу, – натискала на розгубленого Мишка Ія.

– Гаразд, побігли.

Під деревом Ія довго шпорталася в своїй глибокій кишені. Нарешті тицьнула розтулену долоню Мишкові під ніс.

– Ну, що? Це він?

У хлопчика в кілька разів збільшилися очі. Він обережно зняв із Іїної долоні перстень. Але однаково не вірив, що він справжній.

– Перстень? Де ти його знайшла?

– У ямці під повозкою. Твій татко сховав його у амфорі, яку потім закопав. Знай, від тебе.

– Неправда! Я перстень не раз міряв і носив скільки хотів. Навіть спав із ним.