Олександра Вулфа - Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

та практика повсякденного життя, наприклад, квартплата, оренда, іпотека і шлюб ставали так само нелінійними, змінними і гнучкими, як й індустрії під впливом підривних технологій.

Гаффмен вбачав свою мету набагато вищою за стиль чи культуру. Він уявляв себе в ролі творця нового Zeitgeist для невгамовної спільноти Кремнієвої долини. «Тут спостерігається висока концентрація розумних, добре освічених людей, — сказав він. — Цей поштовий індекс має найвищий рівень освіченості у світі». З цієї причини технологічно можливо все. Він вказав на нічим не примітні скляні двері старого складу з протилежного боку вулиці, де, спершись об стіну, парочка попивала лате. «Ось там конструюють супутники, — сказав він. — Вони запустили двадцять вісім супутників».

Він погодився, що, крім Кремнієвої долини, існують місця, де намагаються робити схожі речі, але там немає такої інтерактивності. У Media Lab Массачусетського технологічного інституту або в Innovation Lab Гарвардського університету люди не сплять на сусідньому поверсі зі своїми мікроскопами. Вони не влаштовують вечірок у коридорах між перекладацькими конференц-залами. Ніде в цих «традиційних інституціях», чи то пак університетах, немає так багато автономії, і набагато більше бюрократії.

Там, на думку Гаффмена, люди не здатні були настільки ж легко змінювати рамки — не кажучи вже про ліжка. Таланти були більш ізольовані. Тут суспільне життя стало відображенням роботи: креативності й методу спроб і помилок. Коли його співмешканці конструюють роботів, що збирають електроніку, створюють схемні плати і розширюють можливості машин, вони стають, як він вважає, «абсолютно живими».

За його оцінкою, все Східне узбережжя зависло в зазомбованому стані, а молоді стипендіати, для яких він виконує роль наставника, як-от Бернем, Демінґ і Прауд, можуть відбутися у Кремнієвій долині, якщо лише залишать позаду звичні структури.

А між тим інший наставник Бернема, Патрі Фрідмен, наживав усе більше проблем у своїй експериментальній спільноті. Його дружина попросила про пробне розлучення. Фрідмен не знав, що це значило і для його родини, і для його віри в поліамурність. Йому це не принесло щастя.

3. Хіппі-комуни програмістів

Наприкінці літа 2011 року Джонатан Бернем почав розуміти, що йому слід відмовитися від ідеї буріння астероїдів — принаймні поки що. Йому розбила серце та обставина, що засновник XPrize Foundation Пітер Діамандіс кілька років тому вже розпочинав роботу над цим проектом, маючи набагато більший об’єм коштів і знань. Джон також був пригнічений самотністю в Атертоні. Крім Патрі Фрідмена і час від часу кількох інших стипендіатів, він ніколи не бачився ні з ким зі своїх знайомих.

Він ходив на кілька заходів Тіля, де зустрічався з іншими потенційними менторами. З деякими під час п’ятничних ланчів у Пало-Альто, а з рештою — на ретритах організаторів Фундації Тіля. «Із деякими з них я знайшов спільну мову. Декому я подобався, дехто просто не терпів мене, декому я по-справжньому не подобався, а мені треба було це прийняти», — згадує він. Хоча здебільшого його товариське життя виглядало жалюгідно.

Він боявся, що Діамандіс і його компанія з буріння астероїдів затьмарить будь-які його зусилля. «Вони насправді мають непоганий шанс для втілення цієї мети, — погодився він. — Я досліджував буріння планет з 16-річного віку, та у них є капітал». Тож натомість Бернем відмовився від своєї ідеї і почав працювати в Moon Express — компанії, що досліджує видобуток мінералів на Місяці. Там він працював у відділі розвитку бізнесу, переважно роздруковуючи маркетингові матеріали. Через кілька місяців від подався на стажування до Cosmogia (яка тепер називається Planet Labs) — ще однієї компанії з розвитку космічної індустрії, про яку він відмовився розповідати. «Я підписав зобов’язання про нерозголошення», — пояснив він.

Ця робота протривала недовго, позаяк Бернему знадобилося небагато часу, щоб усвідомити, що робота штатним офісним працівником не для нього. «Я непогано граю роль екстраверта, та не можу вчитися з людьми в одному приміщенні». Звичне працевлаштування просто не працювало в його випадку. «Закінчувалося все тим, що я залишався на ніч і робив усю роботу, потім йшов в офіс з настроєм “що мені тепер робити?” — розповідав він. — Це був чудовий досвід, але я просто — нікудишній працівник».

Тому Бернем вирішив спробувати один із нових колівінґів, про які чув. У них не буде надто самотньо, а, можливо, вони і непогане місце для пошуків наступної великої ідеї. Це був новий спосіб життя, і водночас відголосок епохи хіппі 1960-х років, коли молоді люди жили разом у комунах. Однак велика відмінність полягала в тому, що колівінґи не були місцями, де можна розслабитися і відключитися. У сучасних колівінґових комунах люди тяжко працюють, часто-густо цілу ніч. Кодування і програмування в передсвітанкові години — майже правило дому.

У Кремнієвій долині спільна робота та спільні розваги були не просто студентським гаслом. Двадцяти- і тридцятирічні мешканці дали друге дихання культурі студентського кампусу і розвинули її до рівня, який став би неможливим у справжньому кампусі.

Замість колишньої послідовності, коли людина вступала до університету, де жила серед студентів, потім переїздила з кампусу до великого міста з двома чи трьома співмешканцями і, зрештою, поселялася сама, на території Затоки ця модель часто видозмінювалася з точністю до навпаки. Замість дорослої траєкторії, в якій кожне нове місце проживання дедалі більше нагадує життя дорослої людини з кар’єрою та родиною, стадії проживання йдуть у протилежному напрямку: що більш продвинутим і освіченим ти стаєш, то божевільнішими робляться твої ідеї і в більш «революційній» житловій ситуації ти можеш опинитися.

Останнім часом ці унікальні житлові об’єднання почали поширюватися Долиною. Колівінґи утвердилися як явище: приблизно так само, як перший гараж Hewlett-Packard спричинив зародження тисяч інших компаній у гаражах, цьому допоміг образ колівінґу, в якому десятки інженерів-фріків працювали над створенням Facebook, доки Джастин Тимберлейк у ролі Шона Паркера не перетворив їхню програмістську діяльність на великі перегони з фільму «Соцмережа». Метою було не співіснування мешканців в одному просторі із собі подібними або зі старшими колегами заради співпричетності до справи. Це все ще було способом економії грошей, та вже з айтішним шиком. Так само, як не видавалося ганебним працювати в гаражі, якщо ти будував наступний Google, та й в ночівлі на антресолях будинку з басейном, якщо маєш божевільну ідею стартапу, що компенсує відсутність спальні, теж нічого ганебного немає.

Двоє інших стипендіатів з набору Бернема — Алекс Кіселев і Джеффрі Лім — мешкали із півдюжиною інших місцевих підприємців у колівінґовому особняку