Ян Ланкастер Флемінг - Із Росії з любов'ю

Генерал Г. не відводив свого важкого погляду від розкосих очей Кронстіна: цей чоловік був винний, але захищався добре. Неначе виважуючи глибину провини, генерал ще раз прочитав той папірець, повільно дістав запальничку, підпалив його і тримав у пальцях доти, доки від нього залишився тільки маленький, охоплений полум'ям клаптик. Генерал поклав його на скляну поверхню столу, дочекався, поки він догорить, і аж тоді роздмухав попіл на всі боки. Під час цієї церемонії він не прохопився жодним словом про те, що думав. Та сам факт знищення речового доказу важив надзвичайно багато: підшивати до записки тепер не було чого. Кронстіна охопило почуття глибокої вдячності: генерал учинив акт милосердя, і він відплатить йому вагомою монетою.

— Товаришу полковнику, передайте фотографії,— промовив генерал Г. таким тоном, ніби тут щойно й не відбулося короткого засідання трибуналу. — Справа полягає ось у чому...

Отже, ще одна смерть, подумав Кронстін, почувши ці слова. Він вдивлявся в темне безжальне обличчя, що відповідало йому зі збільшеного паспортного знімка пильним поглядом. Прислухаючись до генералових пояснень, Кронстін відкладав для себе потрібні факти: англійський шпигун... бажано викликати великий скандал... ніякого радянського втручання... досвідчений убивця... полюбляє жінок (отже, не гомосексуаліст)... випиває (а от про наркотики не згадується)... не бере хабарів (хто його знає? Кожній людині своя ціна)... не пошкодують ніяких витрат... увесь персонал, усе обладнання всіх розвідувальних служб буде використано для цієї справи... успіху треба домогтися за три місяці... зараз потрібні вагомі ідеї... деталі буде розроблено згодом...

Гострий генералів погляд зупинився на Клебб:

— Яка ваша перша реакція, товаришу полковнику?

У квадратних лінзах її окулярів відбилося світло від люстри. Жінка, яка досі сиділа в скоцюрбленій, зосередженій позі, тепер випросталась і сміливо поглянула на генерала. Як тільки вона почала давати пояснення, її бліді й вологі губи під світлим, поплямованим нікотином пушком розтулилися й хутко заходили вгору і вниз. Оці примітивні, позбавлені емоцій рухи губів нагадали Кронстінові розмову ляльок у театрі маріонеток. І голос її, хрипкий і рівний, також був позбавлений емоцій:

— ...деякими своїми аспектами нагадує справу Штольценбергера. Пригадуєте, товаришу генерале, там теж треба було зруйнувати репутацію й ліквідувати його. Це була не складна справа. Шпигун виявився потворою. Якщо пригадуєте...

Далі Кронстін не слухав: усі ці випадки він знав надто добре, бо сам планував більшість з них, і вони вкарбувалися в його пам'ять, мов шахові гамбіти. Отак, відключивши слух, він зосередив увагу на обличчі цієї жахливої жінки. І водночас замислився: скільки вона ще протягне? Скільки йому доведеться з нею співпрацювати?

Жахливої? Кронстіна не цікавили людські істоти. Навіть його власні діти. Та й категорії «добрий», «поганий» у його словнику не значилися. Для нього всі люди були шаховими фігурами, і цікавила його лише їхня реакція на ходи інших фігур. Щоб з точністю передбачити їхню реакцію (а це він вважав найкращою частиною своєї роботи), треба розуміти їхні індивідуальні риси. Основні інстинкти завжди були незмінні: самозбереження, секс, інстинкт натовпу. Саме в цій послідовності. За темпераментом люди можуть бути сангвініками, флегматиками, холериками чи меланхоліками, і це великою мірою визначатиме силу їхніх емоцій і сентиментів. А от вдача залежить переважно від виховання і, хоч би що там казав Павлов та всілякі прихильники теорії виховання, певною мірою від вдачі батьків. Крім того, на життя та поведінку людей частково впливає, звісно, їхня фізична сила чи слабкість.

За такою класифікацією й аналізував жінку, що сиділа навпроти, холодний мозок Кронстіна. Він робив це вже чи не всоте, але тепер, коли на них чекали тижні спільної роботи, не завадило б освіжити пам'ять, щоб раптове втручання в їхнє партнерство людського фактору не стало несподіванкою. Так, у Рози Клебб сильна воля і сильний потяг до виживання, бо інакше вона не здобула б ролі однієї з найвпливовіших і, безсумнівно, найстрашніших жінок у державі, її стрімкий злет почався під час громадянської війни в Іспанії, де вона відзначилася як подвійний агент ПОУМ. Працюючи в ОДПУ в Москві і водночас у комуністичній розвідці Іспанії, вона була правою рукою і, до певної міри, як подейкували тоді, коханкою свого шефа — славнозвісного Андреаса Ніна. Пропрацювала вона з ним від 1935 до 1937 року, коли його ліквідували за наказом Москви. Якщо вірити чуткам, що тоді активно поширювалися, це було зроблено її руками. Цікаво, так воно було насправді чи ні? Хто його знає. Але відтоді по драбині влади вона підіймалася хоча й повільно, проте неухильно. Вона виживала після поразок і після воєн, виживала тому, що не підкопувалася під вірність і не приєднувалася до інтриг; пережила вона і всі чистки, навіть ті, що відбулися після смерті Берії в 1953 році, коли кермо влади схопили теж заплямовані кров'ю пожадливі руки дуже й дуже небагатьох представників верхівки, серед яких опинилась і начальник оперативного відділу СМЕРШу.

Її успіхи залежали переважно від чудодійної природи другого за важливістю інстинкту — сексу. Роза Клебб належала, безперечно, до найрідкіснішого з усіх сексуальних типів — вона не мала статі. У цьому Кронстін не сумнівався, її історії з чоловіками і — так-так! — жінками були надто деталізовані, щоб піддавати їх сумніву. Вона діставала насолоду від статевого акту незалежно від способу її досягнення, бо секс для неї не означав нічого іншого, крім сверблячки. Оця психологічна та фізіологічна нейтральність звільнила її від багатьох людських емоцій, сантиментів і бажань. Сексуальна нейтральність була суттю її холодної особистості. Народитися з такою рисою означало одержати великий і чудовий дар ПРИРОДИ.

Мовчав у ній і інстинкт натовпу. Потяг до влади вимагав од неї бути вовком, а не вівцею Загалом людина самотня, вона ніколи не відчувала самоти через те, що не потребувала тепла товариства. За темпераментом вона, звісно, флегматик-незворушна, млява й терпляча до болю. Напевне, її основний ґандж лінощі їй мабуть, важко вибиратися із свого теплого неохайного ліжка. Та й особисті звички в неї, певно, позначені неохайністю і навіть брудом. Кронстін подумав, що зазирнути в її інтимний світ, коли вона скидає військову форму й розслаблюється, - річ не зовсім приємна. Його губи відкопилились, і весь він аж напружився від спроби проаналізувати її вдачу, безумовно сильну й підступну, незважаючи на її зовнішність.

Якщо зважити на дату іспанської війни, то Розі Клебб уже мало бути далеко за сорок. Низенька, близько п'яти футів і чотирьох дюймів на зріст, вона водночас була й