Любомир Андрійович Дереш - Архе

від точки перетину. Вертикаль горизонталь нав’язливо мусує ідею про те, що світ довкола нас структурований. Але знову ж таки: він (світ) видається структурованим тільки тоді, коли приймається за чисту монету ідея про те, що прямі в принципі здатні перетнутися. Абсурд! Декарт — це новітній пилат, що розіп’яв реальність на хресті координат.

Коло.

Це те, що викликає в мене істерику. Мені лячно бодай уявити, який нервовий зрив пережила перша людина, котра здогадалася замкнути пряму в коло. Це психоз за задумом. Довкола колеса у свій час навмисне нагніталася атмосфера сакрального — саме для підкорення тих умів, котрі шукали Невиразиме у знаках. Показово, що сама концепція «сакрального» досі живе у соціально обумовленій, «невпевненій» свідомості. «Здоровий глузд» є внутрішньо властивою, замкнутою на собі функцією відторгнення соціумом не орієнтованих на точку описових команд. Соціум — це фашизм у найбрутальнішій його формі, «здоровий глузд» — внутрішній диктатор, якому життєво необхідно перебувати в компанії собі подібних. Гніт кола довкола точки як зерна раціонального робить людину рабом не стільки зовнішнім, як внутрішнім. Впишіть у коло точку, і ви все зрозумієте.

Вона піднялася і потупотіла до лазнички. На півдорозі відчула, як у горло б’є кислотна юха, негайно впала на коліна і, спазм за спазмом, притискаючись до підлоги, виригала їдку кашу малашу, пінисту від слини. Ще трохи покашляла над калюжею, сплюнула залишки блювотиння, лайнулася і, не підводячись, відкинула з очей пасмо волосся.

Стало легше, але йшла обертом голова. Витирати калюжу не було бажання, але зробити довелося б рано чи пізно.

Очистивши підлогу, Терезка вже почувалася краще. Вона потягнулася за новим аркушиком і прочитала ще кілька абзаців:

Трикутник. Ілюзія. Одна з наймайстерніших ілюзій, розвінчаних анти центром Архе 8. Рівносторонній трикут ник настільки спокусливий до інтерпретацій, що закра дається підозра, чи не володіють трикутники якоюсь гер метичною (геотеричною) формою самоусвідомлення. Може здатися, що це рецептори, які за кількістю нагромадження себе у смисловому полі здатні робити висновки про стан свідомості. Хоча насправді висновок — чергова описова фікція, результат гніту «здорового глузду». Просто «висновки» подаються у поле впливів Архе як нові команди. PR демони вклали в команду трикутника таку наказову силу, що людство укотре побачило в цьому проблиск сакрального. В результаті — намагання підлаштувати під нього одну з гомологій Абсолюту — «Святу Трійцю». Не більше, ніж онтологічна спроба намацати зв’язки з точкою. Насправді ж трикутник не значить нічого. Нехай ця команда залишиться не зрозумілою. Бо команда — це знак. А я пообіцяв собі не тлумачити знаки, бо тлумачення — це і є команда трикут ника.

Квадрат.

Принцип відносності, на якому так полюбляє спекулювати соціум. Квадрат — це базова цеглина керунку тлумачень команд Вірусу. Ключовим є момент, коли людина пробує помислити себе відносно команди: всередині чи зназовні квадрата. Гадаю, квадрати кодують моделі поведінки типу «if then else».

Фігура T — гіпотетичний ключ до розщеплення системи.

Насправді — можливість її розширення через подальший опис її ж деструкції. Перпендикулярність — спосіб змінити масований напрям команд, коли вичерпує себе попередній, перемикання на інший пучок причин наслідків. Цікаво, що поєднання двох Т фігур дає найзагадковіший знак Кирилиці, Літеру, яка виявляє себе тісно прив’язаною до н епіз н ава н ого, н езбаг н е нн ого, н ескі н че нн ого та решти парадоксальних, заперечливих не форм, характерних для слов’ян. Мова йде про Літеру Н Вона відчула, як довкола взявся мерехтінням простір.

Повільно прослідкувала поглядом арабески тріщин підлоги.

Все опливало. Очі облущувались. Вона вгрузала в підлогу, як у густий мармелад.

К В А Д Р А Т Т Р И К У Т Н

И К Л І Н І Ї Т О Ч К И

Голова крутанулась, як у центрифузі. Терезка навіть не помітила, як опинилася на підлозі. Протяг з вікна надув фіранку і здув зі столу папір.

Закипів баняк, і крізь відчинене вікно влетіло ще три сонечка. Цим невеличким авіашоу й закінчився день, коли Терезка закрапала очі.

Настала осінь.

Терезка бачить Дереша

1

Спочатку я подумав: це буде повість.

Я приготував більш менш удалу відповідь на той випа док, якщо хто закине вторинність. «Історія кохання чи вбив ства, — сказав би я, — завжди така сама. Змінюються лицедії та декорації, а Природний театр — незмінний».

Коли я особисто зустрів Терезку, бажання пояснювати чи виправдовуватися стало неактуальним. Ми зустрілися, і я збагнув, що то вже далеко не література, а, радше, різновид магії — Психургія чи Некромантія, чи інше слово з великої літери, котре в наш атомний вік пора писати з малої. Якщо поети звикли вправлятися в тому, що називають молодшою сестрою магії, то мені поталанило познайомитися з їх люблячим праотцем — Книгою Мертвих.

Коли я зустрівся з Терезкою віч на віч у визначений мною час, я зрозумів — йти нікуди.

Я вже в Безконечності.

2

Про це писали Борхес (якого в романі «Культ» я по простоті душевній назвав іспанцем) і Умберто Еко (якого я, незважаючи на викривальні репліки критиків, не читав[17]).

Про існування цього феномену знали чимало: для прикладу — Курт Воннеґут, Джон Фаулз чи той же Стівен Кінґ.

Очевидно, це відомо ще багатьом багатьом іншим.

Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись, що це — не вигадки: познайомився, наприклад, з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, знав, що Фєдя з «Поклоніння ящірці» і Фєдя з Пустомит — на переконання одного з читачів (його звати Хімік) — ті ж самі люди, і так далі. Побачивши, що неопублікований роман «Industrial» почав збуватися теж, я злякався по справжньому.

А потім заспокоївся і подумав: чому б не написати про майбутнє щось продумане?

3

Коли був готовий чорновий варіант розділу «Терезка і тощо», я вже знав, що така дівчина дійсно мешкає у Львові.

Має манію блукання, любить сидіти, набравши в рот води, і слухати тіні каменів. «Каміння — інший бік квітів», — не раз можна почути від неї. А не раз — і не почути.

Якби я опинився на місці Терезки, то й сам би не знав, як поводитися. Тому, коли вона о 13.23 за київським часом 6 вересня 2003 року з’явилася з за рогу вул. Вірменської, я просто чекав на неї. Чекав, що з того вийде.

4

Безперечно, це був шок. Перед очима з’явилася дівоча постать. Секунду я сумнівався… але, коли дівча відірвало