Даніель Дефо - Робінзон Крузо

був, певно, перший постріл, що пролунав там від початку світу. Я ледве встиг вистрілити, як над лісом з криком знялися незліченні зграї птахів різних порід. Кожен кричав по-своєму, але жоден з тих криків не нагадував відомих мені криків. Забитий мною птах, як мені здалося, був різновид нашого яструба: він дуже скидався на яструба і забарвленням пір’я, і формою дзьоба, лише кігті в нього були значно коротші. М’ясо птаха смерділо падлом і було неїстівне.

Задовольнившись цими відкриттями, я вернувся до плоту й заходився переносити речі на берег; це забрало в мене решту дня. Як і де влаштуватись на ніч, я не знав, а лягти просто на землю боявся, не маючи певності, що мене не загризе який-небудь хижак, хоч, як я переконався згодом, цей страх був безпідставний.

Облюбувавши на березі місце для ночівлі, я обгородив його з усіх боків скриньками та ящиками, а всередині зробив щось подібне до куреня. Щодо їжі, то я досі не знав, як добуватиму її, бо, крім птахів і двох якихось звірят, схожих на нашого зайця, які вискочили з лісу на звук мого пострілу, ніякої живності я тут не бачив.

Тепер я почав міркувати, як забрати з корабля все, що там лишилось і що могло мені придатись, — насамперед реї, вітрила тощо. Я вирішив, коли ніщо не перешкодить, зробити ще один рейс на корабель. А знаючи, що перший же шторм розіб’є його вщент, я вирішив відкласти всі інші справи, поки не перевезу на берег усього, що зможу взяти. Я став радитися — сам із собою, звісно, — чи брати мені пліт. Це здалося мені непрактичним, і, дочекавшись відпливу, я пустився в путь, як і першого разу. Тільки тепер я роздягся в курені, залишившись у самій спідній картатій сорочці, полотняних підштанках та пантофлях на босу ногу.

Як і першого разу, я видерся на корабель канатом, потім спорудив новий пліт; але, навчений вже досвідом, зробив його не таким неповоротким, як перший, і легше навантажив. І все-таки я перевіз на ньому багато корисних речей: по-перше, все, що знайшлося в припасах нашого теслі: два чи три мішки з великими й дрібними цвяхами, велику викрутку, десятків два сокир, а головне, таку корисну річ, як точило. Потім я взяв кілька речей з комори нашого каноніра, в тому числі три залізні ломи, два барила з рушничними кулями, сім мушкетів, ще одну мисливську рушницю, трохи пороху, великий лантух з дробом і рулон листового свинцю. Але свинець був такий важкий, що я не мав сили підняти його й спустити на пліт.

Крім перелічених речей, я забрав з корабля весь знайдений одяг, запасне вітрило, гамак та кілька постель. Усе це я навантажив на пліт і, па велике своє задоволення, перевіз на берег непошкодженим.

Я трохи побоювався, щоб за час моєї відсутності які-не-будь хижаки не знищили моїх харчових запасів; але, вернувшись на берег, я не побачив ніяких слідів непроханих гостей. Тільки на одній скриньці сиділо якесь звірятко, схоже на дику кішку; коли я підійшов ближче, воно відбігло вбік, зупинилось, присіло на задні лапи й спокійнісінько дивилось мені просто в вічі, ніби показуючи, що хоче познайомитись зі мною. Я націлився на нього з рушниці, але воно, не здогадуючись про небезпеку, нітрохи не злякалось і навіть не ворухнулось. Тоді я кинув йому шматок сухаря, хоч і не дуже міг бути марнотратним, оскільки мої харчові запаси були невеликі. Проте я дав йому той шматочок, і воно підійшло, обнюхало сухар, з’їло його, задоволено облизалося й глянуло на мене, ніби сподіваючись ще одного. Та я подякував за честь і більше нічого йому не дав; тоді воно пішло собі геть.

Приставивши на берег другу партію вантажу, я хотів був відкрити бочки з порохом і попереносити його частинами, оскільки бочки були надто важкі та великі. Однак спершу я заходився споруджувати невеликий намет із вітрила та жердин, які вирубав для цього в лісі. До намету я переніс усе, що могло попсуватись від сонця та дощу, а навколо нагромадив порожні ящики та бочки на випадок несподіваного нападу людей чи звірів.

Вхід до намету я загородив зокола великою скринею, поставивши її боком, а зсередини заклав дошками; далі розстелив На землі постіль, в головах поклав два пістолі, а коло себе — рушницю і ліг. З того дня, як розбився корабель, я вперше лежав на постелі. Від великої втоми я міцно проспав до самого ранку, бо минулої ночі спав дуже мало і весь день працював, вантажачи речі з корабля на пліт, а потім перевозячи їх на берег.

Мабуть, ні в кого не було такого величезного складу різних речей, як тоді у мене. Але мені все було мало: поки корабель був цілий і стояв на тому самому місці, поки на ньому залишалася хоч єдина річ, якою я міг скористатись, я вважав за потрібне поповнювати свої запаси. Щодня під час відпливу я вирушав на корабель і що-небудь привозив з собою. Найщасливішою була моя третя поїздка: я розібрав усі снасті, взяв з собою всі мотузки та канати, що могли вміститись на плоті, величезний клапоть запасної парусини, що зберігався для лагодження вітрил, та бочку з підмоклим порохом, яку я минулого разу залишив на кораблі. Нарешті я переправив на берег геть усі вітрила — від першого до останнього; тільки мені довелось порізати їх на шматки й перевозити частинами; як вітрила вони були вже непридатні, і вся їхня цінність для мене полягала в парусині.

Але найбільше я зрадів ось з чого. Після п’яти чи шести таких поїздок, коли я думав, що на кораблі вже немає більше чим поживитись, я несподівано знайшов велику бочку з сухарями, три баклаги рому, ящик цукру й барило чудової крупчатки. Це була приємна несподіванка. Я більше не розраховував знайти на кораблі якусь провізію, гадаючи, що решта запасів підмокла. Сухарі я вийняв із бочки й потроху переніс на пліт, загортаючи в парусину. Все це пощастило мені перевезти на берег непошкодженим.

Другого дня я зробив ще одну поїздку. Забравши з корабля всі речі, які під силу підняти одній людині, я взявся до канатів: порізавши їх на шматки такої довжини, щоб мені було не дуже важко справитися з ними, я перевіз на берег два канати і швартов. Крім того, я взяв з корабля всі залізні частини, які тільки міг відокремити. Потім, обрубавши реї на блінді й на бізані, я спорудив новий,