Громовиця Бердник - Знаки карпатської магії

Але щоб іти на перехрестя, слід було належно захиститися (для цього обов’язково

відвідати відьму чи мольфара), адже святки - це чаклунські дні, коли не лише нове Сонце народжується та нове Життя славиться, а й мають особливу силу злі духи, демони й темні мольфари - двоєдушники та перевертні (їх ще називали потворники). У чаклунів-перевертнів дві душі: одналюдська, а друга -демонічна. Вдень такий мольфар - звичайна людина, а вночі - собака, вовк, чорний кіт чи навіть клубок чорної шерсті. Двоєдуш-ник найчастіше має силу від злих сил, йому суджено стати упирем, чорним чаклуном або злою відьмою. У новонародженої дитини, яка може бути двоєдушником, є певні прикмети: у місці, де на грудній клітині сходяться ребра, три ямки-заглибини. Якщо батьки чи баба-повитуха помічали таку прикмету, обов’язково кликали мольфара, аби той провів обряд і вигнав з дитини «другу душу».

Брали грушевий пеньок, обрядом зв’язували його з дитиною і спеціальним

-заклятим свердлом просвердлювали в

пеньку три дірочки. Потім дві з них замазували глиною, а одну залишали відкритою. Через неї полишала тіло дитини «друга душа». Дуже часто після цього мольфар спостерігав за тією дитиною і брав потім до себе в науку, бо діти-двоєдушники мають вроджені здібності до магічного мистецтва. *

Одним із найскладніших мистецтв у мольфарській традиції вважається громів-ництво. Громівниками, або градівниками в Карпатах здавна називають тих мольфарів, котрі вміють повелівати небесними стихіями. їм підвладні громи та блискавки, хмари й вихори, град, дощ та інші «води небесні».

- Коли влітку наближається грозова чи градова хмара, я виходжу на межу людських полів і читаю спеціальне заклинання, - розповідає Мольфар. - За інструменти мені слугують градовий ніж, громова палиця - гілка дерева, якою колись я розборонив жабу й гадюку, і особливий громовий оберіг. Силами небесними та сильним словом мольфарським я відводжу хмару від людських полів, «розрізую» своїм замольфованим ножем і пускаю на ліс, на ріку, на каміння, на неживе й невжиткове. Ні в якому разі не можна допустити блискавки. Бо як блискавка блисне - то вже мольфар не зможе відвернути грозу..-.

До речі, мого Мольфара не раз запрошували організатори фестивалів та різних урочистостей, щоб він «тримав погоду». Щоправда, карпатський шаман не завжди на це погоджується, каже: не всякий дощ можна заклинати й не кожну грозу відводити. Наприклад, ніколи не можна зупиняти дощі напередодні Зелених свят. У жодному разі не можна заклинати купальські зливи або горобині ночі в серпні: традиційно наші предки в ці дні вшановували Перуна, бога грози та небесних вод, і горобині ночі - це його гуляння.

Якщо ви не були свідком грози в горах, то не можете уявити всієї величі та всього жаху цього видовища. Тоді велетенські вогняні коси розпанахують гори навпіл, і все навколо опиняється у владі Громовика. Низькі чорні хмари мчать у шаленому танці-аркані понад верхівками столітніх смерек, і ті завмирають перед нестримністю грозової стихії, а все живе нишкне та просто чекає, доки Громовиці переслідують своїх ворогів - злих духів (так гуцули пояснюють грози).

Саме тому всі магічні мольфарські обряди, пов’язані зі стихією грози, проводяться взимку, на Святки, та до першої весняної грози. З буйними громовими духами треба домовлятися, коли вони спокійно дрімають в очікуванні свого часу. Тому й обряди, зв’язані з отриманням градівничого дару та з його посиленням і зміцненням, традиційно проводяться взимку, в Різдвяні свята, в дні народження нового Сонця. Громівництво -важлива складова традиції, і цим мистецтвом карпатські мольфари славилися не тільки в рідних горах24. Є чимало переказів у інших місцевостях України, особливо на Поділлі та Поліссі, про те, що тамтешні господарі кликали «дідів і бабів із гір», приймали їх у себе впродовж періоду визрівання врожаю, від Благовіщення, коли перший грім гримить, до святого Іллі, коли «громи вже небійні», щоб ті захищали посіви від граду та грози, а господарі потім платили градівникам часткою нового врожаю.

Є спеціальний чаклунський обряд для того, аби навчитися відвертати град.

Найперше треба зробити градовий ніж. Ніж у шаманській атрибутиці взагалі і в мольфарській зокрема - важливий символ сили й боротьби, захисту й жертви, справедливої помсти, але й ворожнечі. В моль-фарських обрядах він виконує дуже важливу оберегову функцію. Але, за законом протидії і рівноваги, разом із тим його застосовували для виготовлення мольфи на розпалювання ворожнечі.

Тож мольфар, який хоче отримати владу над грозовими стихіями, виконує спеціальний обряд.

Удосвіта перед Святвечором чоловік іде надвір зовсім голий («у чому мати народила») і з вістря коси виклепує собі чепе лик - спеціальний ніж. Для градового ножа годиться не всяка коса, а тільки та, яка зламалася під час першої весняної косовиці, або та, якою випадково перерізали змію. При цьому надворі має бути тихо -аби мольфар не почув нічийого голосу. Коли

він виклепав ножа, то стає навколішки і 300 разів промовляє спеціальну молитву, щоразу - одним подихом.

Цілий день той, хто вирішив стати гро-мівником, не має права розмовляти, а ввечері, коли родина сідає до святвечірнього столу, мольфар набирає в горщик потроху всякої страви, бере в праву руку свій ніж-чепелик, а в ліву - горщик зі святвечірньою стравою і обходить за рухом сонця навколо хати. Потім стає на порозі дому обличчям до сходу і просить градового царя до вечері:

Прошу тебе до тайної вечері, білий царю, водяний чорнокнижнику, тепер маю пра---во тебе до тайної вечері зазивати, закликати, запрошати, заклинати, а відтак — не пускати. Тепер я маю право тебе зазивати, закликати, а у літі ти не маєш права мені си показати. Маю право тепер тебе до тайної вечері зазивати, а у літі буду тебе спирати. Буду тебе не допус- Г кати, відвертати. Божими молитвами, перво- у вічними словами буду тебе від своїх мешт і L хитарів відвертати, водицею-орданицею роз- ' сичувати, розпускати.

Так мольфар просить чотири рази - на всі боки, кланяючись за кожним разом на схід сонця, потім вертається до хати з тією

вечерею, сідає за стіл і просить усіх рідних до вечері. І вже того вечора мольфар не сміє нікуди йти з подвір’я.

Так він отримує владу над небесними стихіями. Так зміцнює своє мольфарське мистецтво і власну силу. Бо грозова, громова стихія - це одна зі складових мольфарської традиції. Грім і блискавка - символи праці мольфара, одна із утаєних назв якої - «небесний вогонь».

Спалах