Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

Старанно оглянув безладно розвішаний одяг і з розчаруванням констатував: того, що він шукав, уже не було.

— Це й усі ваші пальта? Чи, може, у вас є ще й інші? — запитав він.

Хазяїн заперечив, але витяг ще одне гарне коричньове пальто. Проте Петер енергійним жестом відмахнувся від нього.

Якусь мить Леві дивився на нього запитливо й нерішуче. Потім повісив пальто назад на вішалку і сказав:

— Нічого іншого показати вам, на жаль, не можу.

— Шкода! — відповів Петер і, вже повернувшись до дверей, між іншим сказав: — До речі, це у вас тільки що був адвокат Гофстраат?

Він удавав байдужого, проте уважно чекав на відповідь.

Старий здивовано повернув голову й кинув на клієнта швидкий погляд, але з відповіддю не поспішав. Він поволі переставляв з місця на місце якісь вішалки і, все ще пораючись біля свого краму, нарешті сказав:

— Ні, це ви помилилися! До мене заходив мій старий приятель, колега… А того пана, що ви назвали, я й не знаю.

Відповідь спантеличила Тербовена. «Бреше старий, — подумав він. — Чи, може, я помилився? Але я ніяк не міг обізнатися».

Раптом він рішуче обернувся, підійшов до вішалок, впритул підступив до оторопілого старого і якимсь чужим, жорстким голосом запитав:

— Нещодавно у вас тут висіло добре синє драпове пальто. Воно продане?

Обличчя старого зразу набрало ввічливого виразу, і він прислужливо відповів:

— Цілком правильно, я пригадую! Те пальто висіло тут дуже недовго, я його скоро продав. На жаль, його вже не дістанеш, — додав він, приязно посміхаючись.

Але покупець не вдовольнився цим і спитав далі:

— А ви часом не знаєте, хто його купив?

При цьому запитанні погляд Тербовена просто вп'явся в торговця.

Петеру здалося, ніби по обличчю старого ковзнула легенька посмішка. Але коли той заговорив, його обличчя виражало вже тільки звичайну люб'язність торговця.

— Ні, про це в мене жодних відомостей, на жаль, немає. Покупця я не знаю. Пригадую тільки, що цей пан під'їхав на великому чорному лімузині, — докінчив він, спокійно дивлячись Петерові в очі.

Молодий чоловік не кваплячись попрямував до дверей і, натягуючи рукавичку, невдоволено похитав головою. «Чи старий знову збрехав, чи сказав на цей раз правду?»

Його роздуми перервав голос власника магазина:

— Між іншим, ви не перший розпитуєте про це пальто. Незабаром після того, як я його продав, приходив якийсь, пан і поставив мені таке саме запитання.

Петер, зацікавлений, обернувся, проте торговець не сказав більш нічого; Тербовен подякував за інформацію і, попрощавшись з хазяїном, вийшов.

Тимчасом вузенька вулиця біля каналу стала ще безлюднішою. Та ледве Петер пройшов кілька кроків, як зліва, з темного під'їзду, до нього, заточуючись, попрямував якийсь п'яний суб'єкт. Щоб дати йому дорогу, Петер ступив на брук. Але п'яний також змінив напрям і пішов прямо на нього. Розставивши ноги, він заступив Петерові шлях. Матроський кашкет з'їхав йому на лоб; ледве ворушачи язиком, він пробелькотів:

— Вогню, пане! Вогню!

При цьому він показав Тербовену сигарету і потім узяв її в рот.

Петер неохоче поліз у кишеню, щоб якнайшвидше позбутися цього неприємного суб'єкта.

Запальничка клацнула, і її червонуватожовтий вогник, спалахнувши, слабо освітив обличчя під збитим набакир кашкетом. Петер побачив спрямований на нього сторожкий погляд цілком тверезої й свідомої у своїх вчинках людини, і в ту ж мить сильний удар кулаком обрушився на нього, напасник схопив його руку, що тримала запальничку, і грубо викрутив за спину.

Перш ніж Тербовен встиг отямитись, невідомий з силою штовхнув його поперед себе туди, де мурована облямівка каналу прямовисно спадала до чорної води.

Коли до обриву лишалось якихось кілька кроків, Петер почав оборонятися з одчайдушною мужністю. Напруживши всі сили, він опирався зусиллям невідомого, який штовхав його вперед. Петерові вдалося добре пхнути свого противника ногою в голінку. На якусь долю секунди залізне кільце на руці Петера ослабло. З блискавичною швидкістю він крутнувся вбік і одним ривком визволився з рук невідомого. При цьому напасник спіткнувся об Петерову ногу, вхопився за неї, і обидва впали на землю.

Майже одночасно вони, важко дихаючи, підвелися на ноги. Суб'єкт у морському кашкеті збагнув, що він проґавив сприятливий момент. Тепер він стояв пригнувшись, готовий кожну мить кинутися на свою жертву. Здавалося, невдача так розлютувала його, що він втратив самовладання.

Раптом прямо йому в обличчя вдарив яскравий промінь Петерового ліхтарика. Осліплений, він на якусь мить примружив очі і, ніби захищаючись, підняв обидві руки вгору. Потім кинувся тікати. Невдовзі його кроки завмерли десь у темряві вулиці.

Петер опустив свій ліхтарик донизу. У світлому колі, що шугало по брукові, блиснула запальничка. Нахилившись, щоб підняти її, він побачив поруч з нею якусь жовту картку. Тербовен сховав і те й друге в кишеню і швидко попрямував до яскраво освітленого мосту.

Вже вдома він уважніше роздивився картку — то був квиток третього класу на пароплав компанії «Ред Стар Лайн», що мав відпливти до Веракрус в Мексіці.

Петер Тербовен вирішив довідатися через агентуру пароплавної суднової компанії про власника цього квитка.

13

— Ось тут, як бачите, розрахунки нашої найновішої астрорадарної установки!

Доктор Фельзенштейн, керівник астрофізичного інституту, показав Петеру Тербовену розгорнуті на письмовому столі креслення модернізованого ехолота високої частотності.

— Як вам відомо, перші виміри за допомогою ехолота, що були проведені багато років тому, точно визначили відстань між Землею і Місяцем. Від тодішньої, ще дуже недосконалої установки і до цього сучасного приладу пройдено довгий і нелегкий шлях. У цьому ви можете мені повірити, — додав дещо гордовито доктор Фельзенштейн. — За допомогою цього чудо-приладу і нових інфрапеленгових апаратів ми змогли цілком точно виявити і виміряти великі темні зорі.

Розглянувши з зацікавленням і знанням справи схеми та розрахунки, Петер Тербовен сів на стілець і запитав:

— Шановний докторе, ви ще не опублікували цих точних результатів ваших вимірювань? Крім фізичних журналів, я читаю ще й астрономічні, але там досі нічого про це не писали.

Фельзенштейн, який сів напроти Тербовена, повернув до нього обличчя з незвичайно довгим носом.

— Тут ви маєте цілковиту рацію, шановний колего! Досі про це нічого не опубліковано, — і, засміявшись, додав: — Віднині ви належите до тих небагатьох обраних, які в тій чи іншій мірі обізнані з роботою нашого інституту.

— Дуже вдячний вам за інформацію. Мій візит до вас має свою особливу причину, про яку я поки що не хотів би говорити.

Лукаво примруживши очі за блискучими скельцями окулярів, доктор Фельзенштейн зауважив:

— Сподіваюся, ви не збираєтесь конкурувати з