Ренделі Фрейкс - Термінатор

усмішкою до дівчини, яка стояла перед нею у великому дзеркалі. — Мене звати Сара Коннор. Я обслуговую ваш столик.

Вона пощипала собі щоки, розітерла їх, розганяючи кров.

— Дивовижна краса! — додала Сара.

Ненсі не могла випростатися від сміху.

Родинний ресторан «БігДжеф», 12.17 дня

Сара звично й легко рухалася залою, яка гула, неначе розбурханий вулик. Маневруючи між столиками, вигинаючись, мов балерина, вона несла одразу три таці із замовленнями. Угодований здоровань, сповнений обурення, брутально смикнув її за фартух. Щоб не мати зайвого клопоту, дівчина відхилила набік замовлення і подивилася на клієнта із суворим виразом, який не вперше рятував її в скрутних ситуаціях.

— А чому це тут бракує кетчупу?

Чоловік роздратовано тицяв пальцем у тарілку з картоплею «фрі».

Сара підкреслено незворушним тоном мовила:

— На додаток до того, що вже стоїть на вашому столі?

І вона вказала присоромленому бешкетникові на пляшечку з кетчупом, прикриту буклетом меню. Понесла замовлення до іншого столика, де кілька чоловіків усіляко демонстрували загальне нетерпіння. Сара почала розставляти замовлення, аж раптом знервований старий, що сидів на відстані, почав негайно вимагати свою каву. Вона кинула через плече: «Хвилинку, зараз підійду» і намагалася залагодити попередню проблему.

— Для кого біфштекс «берлі біф»?

— Не знаю, особисто я замовляв м’ясо на вертлюзі! — пролунав роздратований голос.

Йому підспівував інший:

— Напевне, для мене, але я не замовляв смаженої картоплі!

Звідкілясь лунало:

— А для мене сир по-чилійськи!

Сара раптом відчула, як підлога захиталася в неї під ногами. Її вмить охопила неймовірна! втома, що накопичувалася протягом дня. Зазвичай вона легко залагоджувала дріб’язкові конфлікти, могла дійти до ладу з кожним важким клієнтом. Але не сьогодні. Тепер усе пішло шкереберть. Усі сьогоднішні капосні дрібниці напосілися на неї гамузом. Дівчина ніяк не могла зосередитися на роботі. Зараз їй усе перекрило одне питання: хто ж таки замовив біфштекс «берлі біф»?

Дебела блондинка з двома донечками-білявками вимогливо нагадала:

— Міс, ми вже давно на вас чекаємо!

— Так, мем, хвилинку, — автоматично відповіла Сара, знімаючи з таці останню тарілку.

Повертаючись, вона зачепила ліктем склянку з водою і приречено заплющила очі. Чоловік, який сидів біля проходу, щось лиховісно просичав та підніс угору руки, ніби закликаючи у свідки всіх присутніх. На його піджакові розпливлася волога пляма. Сара схопила серветку і почала, вибачаючись, гарячково промокати пляму. Обличчя чоловіка недвозначно відтворювало все, що він думав про цю незграбу.

Тим часом дівчинка за сусіднім столиком нашкребла в ложечку морозива й крадькома поклала холодну слизьку кульку до кишені для грошей на Сариному фартусі. Сара зойкнула від несподіванки. Дівчисько переможно зареготало, ладне чи то вибухнути новим залпом дикунського сміху, чи то розрюмсатися! Сара, ледь стримуючись, зацьковано зиркнула на дівча. Облитий відвідувач тихцем під’юджував бешкетницю:

— Непогано, крихітко. Доведеться чайові віддати тобі!

Сара заціпеніла, ошелешена шквалом спрямованих на неї ударів, неначе насланих таємничою темною силою.

Ненсі, проходячи повз Сару, поляскала її по плечу:

— Годі! Оціни це по-філософськи. За сто-двісті років про твої проблеми ніхто не згадає!

Як була права ця Ненсі!

Район Сенчери-сіті, 5.41 вечора

Різ почувався дуже незатишно. Він навіть спітнів від напруження, коли поруч з ним на перехресті Піко й Довгені в очікуванні зеленого сигналу світлофора зібрався вичепурений натовп. Чоловіки в напрасованих костюмах, жінки в ошатних сукнях із бездоганними зачісками.

Вони здавалися людьми іншої раси. Кайл навіть уявити не міг, що краяни так разюче відрізнялися від нього самого, від його друзів. Ці люди викликали в гостя незбагненний страх. За шість годин він ще не звик до них і тому продовжував придивлятися й прислухатися. В одній руці Різ тримав великий пластиковий пакет для харчів, іншою впевнено стискав руків’я кольта тридцять восьмого калібру в кишені плаща.

Його дратували пахощі, що йшли від цих людей. Нудотно-солодкуватий запах парфумів. Суцільна хімія. За весь час він жодного разу не відчув заспокійливого природного запаху людського тіла.

Спалахнув зелений вогник, і нескінченний потік транспорту рушив у іншому напрямку. Пішоходи в одязі від Кельвіна Кляйна поквапилися до смугастої доріжки. Різ відстав, пропустив їх уперед, забезпечивши собі зручний сектор огляду.

Кайл обрав південно-східний напрямок. Перехожі траплялися дедалі рідше, і він міг вільно розглядати припарковані автомобілі.. Для виконання завдання йому була потрібна містка машина з великим потужним двигуном. Свої пошуки Різ обмежив околицями. Автомагазини його не цікавили, бо купувати машину він не мав наміру. Двічі був майже біля мети. Спочатку його увагу привернув заляпаний брудом «кадиллак» на тихій безлюдній вулиці. Він вже приготувався діяти, але його злякали діти власника, що поверталися зі школи. Годиною пізніше в нутрощах підземного бетонованого гаража, розташованого під скляною коробкою офіса, він відчинив блакитний «крайслер» і потягнувся до дротів під щитком приладів. Аж раптом пролунало надсадне пронизливе виття, і Кайлові довелося втекти після марної спроби вимкнути сигналізацію. Клята техніка й тут узяла над ним гору!

Сонце майже сховалося, коли Різ завершував огляд кварталу поміж Піко та Елкоттом. Дія стимуляторів, які йому впорснули перед хронопортацією, послабшала. Кайла почала охоплювати втома. «Уперед, солдате, — наказав він собі. — Дій, не розслаблюйся. Продовжуй спостереження на місцевості».

Він подумки поділив територію на сектори. На сході — асфальтована доріжка, рухомий транспорт відсутній. З південного сходу на південний захід тяглися двоповерхові будівлі, багато порожніх квартир. На півночі — вулиця, транспорту не видно… Поміж північно-східним та північно-західним секторами — будівельний майданчик, оточений металевою огорожею, майже двадцять тисяч квадратних метрів. Трохи далі два трактори, підйомний кран та шестеро робітників.

Раптом серце йому стало, долоні вкрилися потом. Кайл хотів зрушити з місця й не зміг. Червоний сигнал небезпеки пульсував у мозку, але щось не дозволяло Різові піти геть. Спогади? Раніше він був пов’язаний з цим місцем, над яким застиг згусток жаху та болю. Мана якась, не інакше. В очах йому потемнішало, уривки спогадів заступили мирний міський ландшафт: понівечені тіла, охоплені вогнем руїни. Йому здалося, що він тут вже бував. Різ глибоко зітхнув, відганяючи марення. Що коли хронопортація згубно вплинула на його свідомість, і це початок роздвоєння особистості?

Він пригадав! Затримавшись на секунду, Різ поправив ремінь під плащем, переклав пакет в іншу руку та вирушив далі, думаючи лише про машини, які траплялися на шляху. Наприкінці вулиці він помітив «ЛТД». Покружляв біля автомобіля, придивився до колес. Усе гаразд, пошкоджень немає, окрім невеликих подряпин на бортах. Фарба неяскрава, потьмяніла. Тим краще!

Ще раз озирнувся. Ні душі. Блискавично підчепив капот і піднявши його, запустив денне світло до похмурого нутра машини. Безліч складних