Ренделі Фрейкс - Термінатор

— Дядечко зламав мою вантажівку!

Усі події тривали дві, щонайбільше, три хвилини і вже втрачали реальні обриси. У цій смерті, наглій, жорстокій і безглуздій, ще ніхто б не розгадав таємного, до часу недоступного людям значення.

Щодо Майка з Ліндою, то їхньому батькові ще доведеться протягом кількох років сплачувати чималеньку суму лікарям-психіатрам. На жаль, і це дітям не зарадить.

Родинний ресторан «Біг Джеф», 12.17 дня

Сара щодуху мчала своєю «хондою» крізь насичену полудневу спеку. Розпечений смог перетворив автостраду на хитке марево, з якого раз по раз виринали неприродно яскраві щити реклами та вказники шляху. На стоянці поблизу ресторану «Біг Джеф» вона ланцюгом прикріпила мотоцикл до стовпчика біля ляпувато розфарбованої фігури самого Біг Джефа в кухарському ковпаку. Веснянкуватий гіпсовий здоровань на радість усім товстим дітлахам з хижою посмішкою підносив до рота величезний гамбургер. Краплина гірчиці назавжди застигла на синтетичній булці.

Звична метушня обідньої перерви сьогодні загрожувала «Біг Джефові» справжнім розгардіяшем. За секунду до того, як черговий клієнт підводився з-за столу, залишаючи мальовничий натюрморт з недоїдених шматків та брудного посуду, підбігав моторний хлопчина-прибиральник і починав ретельно наводити лад. Стурбовані офіціантки бігали поміж столиками, і навіть солідні на вигляд відвідувачі занадто швидко трюхикали до туалету.

Відеокамера, прилаштована над дверима з табличкою «Адміністрація», стежила за обідньою залою. Сара скривилася, проходячи повз них, і тут-таки зіткнулася з офіціанткою Ненсі Дайзен, гладкою темношкірою напівфіліппінкою-напівірландкою.

— Вибач, — видихнула Сара.

— Та що ти, це я винна, — прожогом відповіла Ненсі. — Хух! Ледь устигла!

— Я й сама спізнилася, — з певним полегшенням мовила Сара навздогін дівчині, яка попрямувала коридором.

Перед входом до приміщення для обслуги Сара загаялася, шукаючи в торбинці контрольний талон приходу на роботу. З торбинки повипадали підручники. Вона стала навколішки, щоб зібрати книжки, та почула неприємний металевий голос, який вимовив її ім’я.

Дівчина мимоволі поглянула догори, на відеоекран, під яким біліла табличка на дверях: «Чак Брин, адміністратор». Закусивши губу, Сара опустила свій талон до автомата та зморщилася, коли машина голосно й докірливо клацнула, зафіксувавши спізнення.

— Саро, завітай, будь ласка, до мого кабінету, — мовив той самий голос.

Стиснувши під пахвою ворох книжок, міс Коннор рішуче штовхнула двері.

Чак Брин схилився над столом, на якому світилося декілька моніторів. Йому бракувало лише однострою, щоб остаточно скидатися на чергового з управління поліції. Але й попри брак поліцейської бляхи, він цілком успішно реалізовував свої здібності охоронця. Сара продемонструвала найсліпучішу посмішку, на яку тільки була здатна.

— Привіт-Чаку-я-начебто-трохи-спізнилась, — проторохтіла вона на одному подиху, не гайнуючи часу на паузи між словами.

Чак розшифрував та перетравив її фразу. Указав на екран комп’ютера, і його прищувате обличчя — місячний пейзаж, а обличчя — набуло суворого зверхнього вигляду. Неповторно!

— Ти бачиш, Коннор, систему «Еппл-Макінтош 128К» з комбінованою електронною таблицею. Тут у мене все на кожного службовця: платня, преміальні, графік роботи. І найголовніше, Коннор: час приходу на роботу. Сьогодні ти спізнилася рівно на вісімнадцять хвилин. Чому?

— Проколола шину в мотоциклі.

— Чому це сталося, Коннор? У деяких людей колеса не протримаються навіть тижня. Зі мною таке не трапляється роками.

— Тому, що останні десять років ти послуговуєшся автобусом, — відрізала Сара.

— Так само слід вчинити кожному, хто не має цілком надійного. транспорту.

— З моїм транспортом усе гаразд. Я вже не пам’ятаю, коли…

— Вибач, Коннор, але мені байдуже до твого велосипеду.

— Це мотоцикл, Чаку. «Господи! Що ти робиш? — заволав внутрішній голос. — Роботу хочеш втратити?» Здихатися «маленької Сари» не вдалося. Вона, як завжди, мала рацію.

— Знаєш, Чаку… я завинила. Вибач. Цього більше не станеться, — мовила дівчина.

Понуро, жалісно, покірливо. Дев’яносто дев’ятеро чоловіків зі ста задовільнилися б цим. Але не Чак Брин.

— Слухай-но, Коннор, тобі вже час схаменутися. Зрозумій, ти вже досить доросла людина, щоб відповідати за свої вчинки. Ти мусиш дотримуватися зобов’язань щодо твого працедавця. Гляди ж, щоб надалі жодних спізнень! «Господи! — благала Сара, — звідки лише беруться такі зануди?» Їй кортіло популярно пояснити Чакові, наскільки її цікавить моральний аспект проблеми спізнень. Але внутрішній голос наполегливо переконував, що зберегти роботу для неї важливіше, ніж сказати слово останньою. Рішення вгамувати почуття далося їй дуже важко, але власноручно руйнувати своє життя вона не збиралася.

— Я позначу запізнення, щоб вирахували з твоєї платні. Ось так. Цей безрадісний факт тепер занесено до банку даних.

І Чак знову заглибився у споглядання своїх дорогоцінних приладів. Погляд його риб’ячих очей нагадав Сарі її улюблену ігуану. «Але життя таки ж бо чудове», — сказала вона собі, виходячи з кабінету адміністратора.

Проте за дверима Сара вже не змогла стримати всього, що накопичилося. Прямуючи до роздягальні для персоналу, дівчина повернулася у бік кабінету адміністратора і з задоволенням продемонструвала фігуру з трьох пальців.

— Погано, Коннор. Не вмієш чемно поводитися! — почувся з динаміка голос Чака.

Вона зовсім забула, що у протилежному кінці коридору встановлено ще одну відеокамеру.

До неї підійшла Ненсі.

— Не забувай сьогодні частіше пропонувати фірмовий Джефів салат. Ходімо звідси. Великий Джеф не спить!

У роздягальні Сара стомлено кинула книжки до своєї шафки.

— У нього, напевно, і тут приховано камеру.

— Та-а-ак?! — проспівала Ненсі.

Ця думка здалася їй цікавою. Вона задерла спідничку і виставивши напоказ трусики, пройшлася кімнатою.

— Суперсеанс для тебе, прищувата пико!

Сара розреготалася. Неприємність було забуто. Вона почала переодягатися.

— Ти будь обережнішою, — пробуркотіла Ненсі, вкинувши до рота свою звичайну порцію жуйки — п’ять запашних пластинок.

Сара висловилася щодо манії переслідування, поширеної серед працівників «Біг Джефа», але все ж таки відвернулася до стіни й зняла свій одяг під прикриттям дверцят шафки.

Ненсі чекала на неї, зволікаючи з початком своєї зміни. Мінімум вільного часу вона використовувала для свого улюбленого заняття. Ненсі полюбляла пащекувати про інших дівчат. Сьгодні вона напосілася на Сью Елен — новеньку, яка мала нестерпну звичку чхати, забризкуючи слиною страву, що збиралася подавати клієнтові.

Сара вбралася в однострій: малинову спідницю й рожеву блузку. Лишилося накласти на обличчя трошки косметики. Підмалювати очі, підрум’янити щоки. Але ж і вигляд у неї! Навіть у труну кращих кладуть. А як ще можна виглядати цього божевільного дня?!

У дитинстві мати провіщала, що очі Сари полонитимуть чоловіків. Міс Коннор подивилася в дзеркало. Де ж він, той спокусливий вигляд, що йому, як запевняла мати, заздритимуть інші жінки? Трохи підпухлі повіки, колір очей теж видавався матері незвичайним. Горіх з червоним деревом. Сара усміхнулася своєму відображенню в дзеркалі. Нічого особливого. Карі очі, світло-каштанове волосся. Усе буде добре, матусю!

— Привіт, — звернулася вона із завченою