Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

перш ніж вона встигла що-небудь сказати. — Я геть зациклився на вироку, і мені ні з ким не хотілося розмовляти. Просто довго тинявся і міркував.

— Я чула рішення суду по радіо. Телефонувала «Та, з каналу ТБ-4» і хотіла отримати від мене коментар.

— Що ти сказала?

— Приблизно як ми й домовлялися: що нам треба спершу гарненько прочитати текст вироку, а вже потім висловлюватися. Тобто я нічого не сказала. Але моя позиція незмінна: я вважаю це хибною стратегією. Ми виглядатимемо слабкими і втратимо підтримку в ЗМІ. Очевидно, слід чекати, що ввечері що-небудь видадуть по телебаченню.

Блумквіст похмуро кивнув.

— Як ти себе почуваєш?

Мікаель знизав плечима і опустився на своє улюблене крісло, що стояло в кабінеті Еріки біля вікна. Її кабінет був обставлений по-спартанськи: письмовий стіл, практичні книжкові полиці і дешеві офісні меблі. Все було з магазину «ІКЕА», за винятком двох зручних екстравагантних крісел і столика побіля стіни. («Данина моєму вихованню», — частенько жартувала Еріка.) Втомившись від письмового столу, вона мала звичку читати, сидячи в кріслі й підгорнувши під себе ноги. Мікаель подивився вниз на Гьотґатан, де в темряві кудись поспішали люди. Різдвяна торгівля вже вийшла на фінішну пряму.

— Напевно, це минеться, — сказав він. — Але зараз таке відчуття, ніби мені дали добрячого прочухана.

— Так, на те, мабуть, є всі підстави. Це стосується всіх нас. Янне Дальман сьогодні пішов додому рано.

— Гадаю, рішення суду йому не сподобалось.

— Він не надто великий оптиміст.

Мікаель похитав головою. Янне Дальман працював відповідальним секретарем редакції «Міленіуму» дев’ять місяців. Він з’явився якраз тоді, коли починалася справа Веннерстрьома, і потрапив до редакції, що переживала кризу. Мікаель спробував пригадати, як вони з Ерікою міркували, беручи його на роботу. Янне добре знав свою справу і вже встиг тимчасово попрацювати в Телеграфній агенції, у вечірніх газетах і в програмі новин на радіо. Проте бійцівських якостей він явно не мав. За минулий рік Мікаель не раз подумки шкодував про те, що вони взяли до себе Дальмана: той усе бачив у найчорніших барвах, і це дратувало.

— Від Крістера що-небудь чути? — спитав Мікаель, не відриваючи погляду від вулиці.

Крістер Мальм відповідав у «Міленіумі» за художнє оформлення і лейаут[26] і разом з Ерікою та Мікаелем був співвласником журналу, але наразі він зі своїм бойфрендом перебував за кордоном.

— Він телефонував. Передавав вітання.

— Тепер йому доведеться взяти на себе посаду відповідального редактора.

— Мікке, припини. Як відповідальний редактор, ти повинен заздалегідь знати, що час від часу будеш діставати по носі. Це входить до твоїх посадових обов’язків.

— Правильно. Але вийшло так, що я і автор тексту, і відповідальний редактор того журналу, який його опублікував. Це міняє справу, бо означає мою нездатність бути розважливим.

Еріка Берґер відчула, що тривога, яку вона носила в собі весь день, розквітає пишним квітом. В останні тижні перед судом Мікаель Блумквіст ходив чорніший за хмару, проте він не здавався їй таким похмурим і вбитим, як зараз, у хвилину поразки. Еріка обійшла довкола письмового столу, сіла на коліна до Мікаеля й обійняла за шию.

— Мікаелю, послухай. Ми з тобою обоє абсолютно точно знаємо, як це вийшло. Я несу не меншу відповідальність, ніж ти. Нам треба просто перечекати, поки буря вгамується.

— От тільки перечікувати нема чого. Вирок означає, що для ЗМІ я труп. Я не можу залишатися відповідальним редактором «Міленіуму». Під загрозою довіра до журналу, і ми повинні звести втрати до мінімуму. Адже ти розумієш це не гірше за мене.

— Якщо думаєш, що я дозволю тобі взяти всю провину на себе, то ти нічого не зрозумів у мені за всі ці роки.

— Я чудово тебе знаю, Ріккі. Ти до дурного лояльна до своїх співробітників. Якби твоя воля, ти б зчепилася з адвокатами Веннерстрьома і билася б доти, доки не втратила довіру сама. Нам треба бути розумнішими.

— По-твоєму, це розумний план — кинути «Міленіум», створивши видимість того, що я тебе вигнала?

— Ми вже сто разів про це говорили. Тепер утримати «Міленіум» на плаву можеш тільки ти. Крістер — гарний хлопець, але слизняк, він добре розуміється в ілюстраціях і лейауті, але бійки з мільярдерами йому не до снаги. Це не його. Мені доведеться на якийсь час зникнути з «Міленіуму» як у ролі редактора і журналіста, так і члена правління; моя частка перейде до тебе. Веннерстрьом знає, що мені відомо про його діяльність, і намагатиметься знищити журнал, поки я перебуваю поблизу від «Міленіуму». Нам забракне коштів на таку боротьбу.

— А чому б нам не дати публікацію про те, що сталося? Або пан, або пропав!

— Тому що ми нічого не можемо довести і тому що я тільки що втратив довіру. Цей раунд залишився за Веннерстрьомом. Кінчено. Забудь.

— Гаразд, звідси тебе виженуть. А що ти робитимеш?

— Мені просто потрібний перепочинок. Я відчуваю, що геть виснажився. Приділю трохи уваги собі, а там подивимось.

Еріка пригорнула голову Мікаеля до своїх грудей, міцно притисла до себе, і кілька хвилин вони сиділи мовчки.

— Хочеш, я сьогодні побуду з тобою? — спитала вона.

Мікаель Блумквіст кивнув.

— Добре. Я вже зателефонувала Ґреґеру і сказала, що ночуватиму в тебе.

Єдиним джерелом світла в кімнаті було вуличне освітлення, що відбивалося в куточку шибки. Десь після другої години по півночі Еріка заснула, а Мікаель лежав і вивчав у напівмороці її профіль. Ковдра закривала її приблизно до талії, і він дивився, як здіймаються і опускаються її груди. Він розслабився, страшна твердість у шлунку розчинилася. Це завдяки Еріці. Вона завжди на нього так впливала. І він знав, що діє на неї так само.

«Двадцять років», — подумав він.

Саме стільки тривали їхні стосунки. Щодо нього, то він був готовий трахатися з Ерікою ще принаймні стільки ж. Вони ніколи серйозно не намагалися приховувати своїх взаємин, навіть коли це неймовірно ускладнювало їм спілкування з іншими людьми. Він знав, що в колі знайомих про них пащекують і всіх цікавить, що ж між ними насправді; вони з Ерікою відбувалися загадковими відповідями і не зважали на балачки.

Познайомилися вони на вечірці у спільних знайомих. Обоє вчилися тоді на другому курсі Вищої школи журналістики, і в кожного був постійний партнер. Того вечора вони заходилися провокувати одне одного, часом виходячи за межі дозволеного. Можливо, флірт почався у них для жарту — він точно не пам’ятав, — але перед розставанням вони обмінялися телефонами. Обоє усвідомлювали, що рано чи пізно опиняться в одному ліжку, і не минуло