Елізабет Гілберт - Природа всіх речей

Вона вважала, що коли хтось байдужий до почуттів і тримається від них осторонь, це свідчить про його вроджену гідність; ба більше: була твердо переконана, що байдужість до почуттів є самою сутністю гідності. А найвище за все Беатрікс Віттекер ставила порядність і мораль — втім якби її змусили вибрати щось одне, то вона, мабуть, обрала б порядність.

І всього цього Беатрікс прагнула навчити свою доньку.

Що ж до Генрі Віттекера, то він, певна річ, ніяк не міг підсобити з класичними мовами, але високо цінував намагання Беатрікс навчити розуму їхню доньку. Тямущий, але неосвічений ботанік, він уже давно відчував, що грека з латиною були, мов ті два важкенні залізні засуви, які не давали йому прочинити двері до знань; він не дозволить, щоб їх зачинили ще й перед його дитиною. І взагалі — перед нею мають відкриватися всі дороги.

То чого ж Генрі навчив Алму? А нічого. Себто безпосередньо він нічого її не вчив. У Генрі не вистачало терпцю розказувати й пояснювати, крім того, він не любив, щоб його обсідали діти. Але якби занотувати, чого Алма почерпнула від батька мимохідь, вийшов би довгенький перелік. Насамперед вона навчилася не дратувати його. Варто було його розсердити, і її тієї ж миті виганяли з кімнати. Тож Алма ще з пелюшок затямила: батька сердити й дратувати не варто. Для неї то було непросто, бо доводилось рішуче тамувати всі свої вроджені пориви (а їй від народження кортіло саме цього: сердити й дратувати). Втім, вона помітила, що батько не має нічого проти серйозного, цікавого й виразного запитання від своєї доньки — якщо тільки вона не уриває його на півслові або (оце вже було важче) на півдумці. Часом її запитання його смішили, хоч Алма й не завжди розуміла, чому — як-от тоді, коли вона поцікавилася, чому кнур так довго морочиться зі свинею, тоді як бик дуже скоро злазить з корови. Почувши це, Генрі розреготався. Алма не любила, коли з неї сміялися. У такому разі вона ніколи не перепитувала.

Алма зауважила, що її батько втрачає терпець з робітниками, гостями, дружиною, з нею і навіть зі своїми кіньми — проте з рослинами ніколи не губить голови. З рослинами він завжди був милосердний, завжди їм усе пробачав. Інколи Алмі хотілося стати рослиною. Однак вона ніколи нікому в цьому не зізнавалася, бо тоді б виглядала по-дурному, а Генрі навчив її, що нема нічого гіршого, як пошитися в дурні.

— Люди — дурні, які тільки й мріють, щоб їх обвели круг пальця, — не раз казав він, давши доньці зрозуміти, що між бовдурами й розумниками — нездоланна прірва, і стояти треба на боці розуму.

Показувати, до прикладу, що ти мрієш про щось, чого мати ніяк не зможеш — нерозумно.

Від Генрі Алма дізналася, що в світі є далекі краї, куди деякі чоловіки мандрують і вже не вертаються, але її батько побував там і знайшов шлях додому. (їй було приємно уявляти, начебто він повернувся заради неї, щоб стати її татусем, хоч Генрі ніколи на таке не натякав.) Вона довідалася, що світ не зламав Генрі, бо він був мужній. І хотів, щоб і вона трималася мужньо, навіть за найстрашніших оказій — коли гримів грім, коли за нею гналися гуси, коли річка Скулкілл виходила з берегів чи коли у фургоні ремісника їхала мавпа з ланцюгом на шиї. Генрі не дозволяв Алмі такого боятися. Вона ще до кінця не зрозуміла, що таке смерть, як він уже заборонив їй її боятися.

— Люди кожного дня вмирають, — сказав він. — Але шанси, що це будеш ти, — вісім тисяч проти одного.

Вона побачила, що бувають тижні — надто як дощить — коли батькове тіло болить сильніше, ніж мав би терпіти будь-який християнин. Йому постійно боліла нога через те, що поламана кістка погано зрослася, і час від часу мучили хвороби, що їх він підхопив у тих далеких, небезпечних краях. Бувало, що Генрі не міг цілих два тижні встати з ліжка. Не дай Боже, щоб його хтось тоді потурбував! Навіть листи приносили навшпиньки. Через ці недуги Генрі більше не міг нікуди їздити і натомість приймав людей у себе. Ось чому в Білому Акрі завжди крутилося чимало гостей, а справи залагоджували у вітальні й за обіднім столом. Ось чому Генрі найняв чоловіка на ім’я Дік Єнсі — мовчазного голомозого здоровила з крижаним поглядом, який мандрував від імені Генрі й тримав людей у шорах від імені компанії Віттекера. Алма переконалася, що до Діка Єнсі краще не говорити.

Вона бачила, що батько не відвідує служби, але притримує для себе найкраще відгороджене місце в шведській лютеранській церкві, куди Алма з матір’ю ходили щонеділі. Матір Алми не надто симпатизувала шведам, але позаяк поблизу не було голландської реформатської церкви, шведи були краще, ніж нічого. Вони принаймні розуміли й приймали основні засади кальвіністського вчення: ми самі відповідаємо за власне життєве становище і, скоріш за все, приречені, а попереду нас не чекає нічого приємного. Беатрікс усе це було добре знайоме. Краще за всякі інші релігії, які лицемірно й геть непереконливо силкуються вас утішити.

Алмі не хотілося ходити до церкви — ліпше б вона в неділю зоставалася вдома, як тато, й займалася рослинами. У церкві було нудно, незатишно, ще й тхнуло тютюном. Улітку крізь прочинену браму, бувало, заходили індички й пси, шукаючи затінку від палючого сонця. А взимку в старій кам’яниці аж дрижаки пробирали. Як тільки через котресь із високих вікон з хвилястим склом пробивався промінчик світла, Алма підставляла йому своє личко, немов тропічна ліана в батьковій оранжереї, яка хотіла видертися нагору, ближче до сонця.

Алмин батько не любив церкви й релігії, але часто закликав Бога покарати його ворогів. Генрі ще чимало всього не любив — з часом Алма досконало вивчила весь список. Вона знала, що батько зневажає дебелих чоловіків, які тримають малих псів. Крім того, він презирливо ставився до тих, хто купував скакунів, а їздити на них не вмів. До того ж він ненавидів: вітрильники, на яких плавали на дозвіллі; інспекторів; дешеве взуття; все французьке (мову, їжу, народ); нервових канцеляристів; порцелянові блюдця, які розліталися на друзки в міцній чоловічій руці; поезію (але не пісні!); згорблені спини боягузів; злодійкуватих байстрюків, народжених повіями; брехливі язики; звуки скрипки; військо (будь-яке військо); тюльпани («цибуля з претензіями!»); блакитних сойок; кавування («клята гидка голландська звичка!») і — Алма ще не розуміла, що