Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

напала на вас із перцевим спреєм?

— Так, — сказала Майя, відчайдушно намагаючись звучати авторитетно.

— То вона бризкає вам в очі спреєм, хапає відеокартку і тоді — що? Утікає?

— Так.

Кірс кивнув.

— Що на ній було?

Майя глянула на канапу. Лілі повністю поглинув величезний пазл із тваринами з чотирьох частин.

— Я бачила там чоловіка.

— Чоловіка?

— Так. На відео. Лілі сиділа в нього на колінах.

— Овва, — сказав Кірс. — Припускаю, це був незнайомець?

— Ні.

— Ви його знаєте?

Вона кивнула.

— То хто це був?

— Ви мені не повірите. Скажете, що я марю, і це буде цілком зрозуміло.

— А ви спробуйте.

— То був Джо.

Слід віддати йому належне: Кірс не скривився, не зітхнув, не подивився на неї так, ніби вона найбожевільніша людина в історії світу.

— Ясно, — промовив так, наче теж намагався тримати себе в руках. — То відео було старе?

— Перепрошую?

— Може, воно було зняте, поки Джо ще був живий? Можливо, ви думали, що вже записали щось на нього…

— Я поставила приховану камеру вже після вбивства.

Кірс стояв і слухав.

— На плівці вказана дата — відео записане вчора, — вела далі Майя.

— Але…

Тиша.

Потім:

— Ви ж знаєте, що це неможливо.

— Знаю, — сказала Майя.

Вони дивились одне на одного. Сенсу переконувати його не було. Натомість Майя змінила тему.

— Чому ви прийшли?

— Треба, щоб ви приїхали у відділок.

— Навіщо?

— Не можу сказати. Але це дуже важливо.

Розділ 7

У дитсадку «Зростання» чергувала та сама усміхнена юнка.

— О, я вас пам’ятаю, — сказала вона й нахилилася до Лілі. — І тебе теж пам’ятаю. Привіт, Лілі!

Лілі промовчала. Жінки лишили її з кубиками й пішли до кабінету.

— Я готова записати її до вас, — сказала Майя.

— Чудово! Коли хочете почати?

— Негайно.

— Ем, це трохи незвично. Зазвичай нам потрібно два тижні на обробку заяви.

— Від нас несподівано пішла нянька.

— Прикро це чути, але…

— Міс… вибачте, забула ваше ім'я.

— Кітті Шам.

— Так, міс Кітті. Перепрошую, ви бачите отам зелене авто?

Кітті визирнула з вікна. Її очі звузилися.

— Вам хтось докучає? Викликати поліцію?

— Ні. Розумієте, це поліцейське авто під прикриттям. Мого чоловіка нещодавно вбили.

— Я читала, — сказала Кігті. — Мої співчуття.

— Дякую. Справа в тому, що офіцер нині мусить доправити мене до відділку. Я не знаю для чого. Він просто заїхав за мною. Тож я маю вибір. Я можу взяти Лілі з собою, поки мене розпитуватимуть про вбивство її батька…

— Місіс Буркетт?

— Майя.

— Майє, — Кітті досі не зводила очей з авто Кірса. — Ви знаєте, як завантажити наш додаток на телефон?

— Знаю.

Кітті кивнула.

— Для вашої дитини буде краще обійтися без емоційних прощань.

— Дякую.

Коли вони дісталися відділку району Центрального Парку, Майя поцікавилася:

— То тепер ви можете сказати, що ми тут робимо?

Кірс майже всю дорогу мовчав. Майю це влаштовувало. Їй потрібен час усе обдумати: камера, відео, Ізабелла, сорочка кольору «лісовий зелений»…

— Необхідно, щоб ви пройшли дві процедури пізнавання.

— Кого саме?

— Не хочу, щоб ви поставилися до цього упереджено.

— Це не можуть бути стрілки. Я ж казала. Вони були в лижних масках.

— Чорних, так ви казали. З прорізями лише для очей та рота?

— Так.

— Добре. Ходімо зі мною.

— Я не розумію.

— Ви побачите.

Поки вони йшли, Майя проглянула мобільний додаток дитсадка «Зростання». Він дозволяв оплачувати рахунки, реєструватися на певний час, переглядати список занять дитини, біографічні довідки всіх вихователів. Але найкращою в додатку і, власне, головною причиною зацікавлення Майєю «Зростанням» була особлива функція, яку жінка зараз вибрала. Три варіанти: червона кімната, зелена кімната й жовта кімната. Вікова група Лілі була в жовтій кімнаті. Майя натиснула жовту іконку.

Кірс прочинив двері.

— Майє?

— Хвилинку.

Екран телефону ожив, відкриваючи пряму трансляцію з жовтої кімнати. Можна було б подумати, що на сьогодні для Майї достатньо відеоспостережень. Однак — ні. Вона перевернула телефон набік і збільшила картинку. Лілі там. У безпеці. Вихователька (згодом Майя зможе подивитись її сторінку та почитати довідку) складала кубики з нею та хлопчиком приблизно того ж віку.

Майя відчула полегшення. Майже всміхнулася. Слід було наполягти, щоб віддати Лілі в подібне місце ще кілька місяців тому. Якщо маєш няньку, то залежиш від однієї людини — без нагляду, з нечастими перевірками та правками. Тут же свідки, камери безпеки та соціалізація. Це ж безпечніше, так?

— Майє?

Знову Кірс. Вона закрила додаток і поклала телефон до кишені. Вони разом зайшли всередину. У кімнаті було ще двоє людей — жінка, окружний прокурор, приписана до справи, та адвокат захисту, чоловік. Майя намагалася зосередитись, однак у голові досі панував безлад через приховану камеру та Ізабеллу. Перцевий спрей дотепер відчувався в легенях та носових перегородках. Вона хлюпала носом, наче кокаїновий наркоман.

— Я ще раз хочу висунути свої офіційні претензії, — сказав адвокат. Він мав довге, до середини спини, волосся, зібране у хвіст. — Свідок визнала, що не бачила їхніх облич.

— Це занотовано, — сказав Кірс. — І ми погоджуємося.

Хвостатий розвів руки.

— То який у цьому сенс?

Майю це теж цікавило.

Кірс потягнув за шнур, завіса поповзла догори. Він нахилився до мікрофона й сказав:

— Запускайте першу групу.

До кімнати увійшло шестеро. Усі — у лижних масках.

— Це ж просто сміхотворно, — сказав хвостатий.

Майя цього не очікувала.

— Місіс Буркетт, — дуже чітко промовив Кірс, наче його слова записувалися. Вона припустила таку можливість. — Ви впізнаєте когось у цій кімнаті?

Він дивився на неї й чекав.

— Номер чотири, — сказала Майя.

— Маячня якась, — сказав хвостатий.

— Як ви впізнали четвертий номер?

— «Упізнала» — надто голосне слово, — відповіла Майя. — Але він такої ж статури та зросту, як той, хто застрелив мого чоловіка. І на ньому той самий одяг.

— Тут кілька чоловіків убрані однаково, — сказав хвостатий. — Як можна говорити категорично?

— Я ж сказала — у них не та будова чи зріст.

— Ви впевнені?

— Так. Номер два підходить найбільше, але на ньому сині кеди. На тому, хто застрелив мого чоловіка, були червоні.

— Давайте прояснимо, — вів далі хвостатий. — Ви не можете з упевненістю казати, що четвертий номер застрелив вашого чоловіка. Ви можете сказати, що, на вашу думку, він приблизно того ж зросту та будови й убраний у подібний одяг…

— Не подібний, — перебила його Майя. — У той самий одяг.

Хвостатий схилив голову.

— Серйозно?

— Так.

— Ви не можете цього знати, місіс Буркетт. Думаю, у світі більше однієї пари червоних конверсів, чи не так? І якби я виставив там чотири пари червоних кедів, ви змогли б сказати, які саме