Клаус Хагерюп - Маркус і Діана. Світло Сіріуса

— Ні, — спокійно відповів Сіґмунд. — Я програв жеребкування. Ти виграв. Щасливець!

Маркус знав, що сперечатися не було сенсу. Хоч би що він казав, Сіґмунд все одно переверне його слова догори дриґом, бо йому хотілося, щоб Маркус зустрівся з Діаною. І в нього опустилися руки.

— А де будеш ти, коли я з нею зустрічатимуся? — спитав він слабким голосом.

— Я буду поблизу. Розслабся.

— Я ніколи не розслаблюся, — промимрив Маркус. — І мені нічого не відомо про те, як поводяться сини мільйонерів.

Сіґмунд усміхнувся до нього.

— А мені відомо.

Маркус зітхнув.

— Авжеж, у мене немає сумніву.

* * *

Надворі вже смеркалося, коли вони завершили складати список усього того, чого Маркус повинен був навчитися, щоб переконати Діану Мортенсен в тому, що він справді син мільйонера. Отже, йому треба було визубрити правила гри в гольф і теніс, напхатися знаннями про те, як провадять торги на біржі, ознайомитися з курсом валют, звикнути щодня носити костюм і краватку, вивчити правила доброго тону та гарних манер, навчитися провадити розмову і головне — вишколитися невимушено поводитися в дорогих ресторанах. І загалом свої літні вакації згайнувати на те, чого йому не хотілося, хоч ти плач.

— Невже я без цього не обійдуся? — приречено спитав він.

— Все для Діани! — відповів Сіґмунд, поплескуючи його по плечу.

— Звичайно. Все для Діани. Коли почнемо тренуватися?

— Завтра. А зараз напишемо листа Діані.

— Про те, що я хочу з нею зустрітися.

— Ні, мабуть, краще нехай то станеться несподівано. Ми напишемо, що в тебе є син.

— У мене немає сина.

— Що в мільйонера є син.

— Атож, — відповів Маркус. — Чого доброго, влітку той син зламає ногу.

Люба Діано!

Дякую за листа. Те, що ти приїдеш у серпні до Норвегії, було для мене приємною вісткою. Нічого кращого за зустріч із тобою я не можу собі й уявити. Напевно, ми разом могли б ще й у гори прогулятися чи зіграти в гольф, якщо мені пощастить залагодити підписання договору, яке призначено на той час. До речі, мій син також хотів би тебе побачити. Атож, я, мабуть, не розповідав тобі, що маю сина. Від першого шлюбу. Він — викапаний батько. Кучеряве хлоп’я, цікаве до всього, як білка, й моторне, мов горностай.

Та водночас мій малий халамидник любить поринати в роздуми. Нема на світі теми, яку я не міг би обговорити з Маркусом молодшим. Зараз він читає Шекспіра. Між іншим, у нього є невеличкий акторський хист. Я не здивуюся, якщо одного прекрасного дня він зіграє Ромео в «Ромео і Джульєтті». В тяжкі хвилини мого життя хлопець дарує мені радість і втіху. Отак, люба Діано. Це трохи про мого сина. Я пишаюся й радію, що ти назвала свого жвавого пташка Маркусом.

То мовби наближає мене до тебе. Може, і я куплю собі якусь пташку. Маленьку Діану, яка світлими літніми ранками будитиме нас із сином своїм веселим щебетанням.

Сподіваюся на твою відповідь.

Твій Маркус

Маркус сам вигадав про те кучеряве хлоп’я, що до всього цікаве, як білка, й моторне, мов горностай, але, перечитавши листа перед Сіґмундом уголос, засумнівався.

— Може, викреслимо кучеряве хлоп’я?

Сіґмунд похитав головою.

— Навіщо? Про кучеряве хлоп’я гарно сказано!

— Але ж у мене немає кучерів.

— То зараз немає. А коли зустрічатимешся з Діаною, вони в тебе будуть.

— Оцього я й боявся, — сказав Маркус і заклеїв конверт.

Розділ VIII

— Скільки важить тенісний м’яч?

— Він має важити щонайменше 56,70 грама і щонайбільше 58,47 грама.

Сіґмунд кивнув.

— Який він завдовжки?

— Тенісний м’яч не довгий, а круглий, — відповів Маркус.

Сіґмунд записався на теніс у спортивну залу на одинадцяту годину. Зараз було чверть на одинадцяту, і вони сиділи в кав’ярні й зубрили правила. Сіґмунд був у білих шортах, білій футболці й з пов’язкою на лобі. Маркус одягнув брунатні штанці до колін та блакитну футболку. Ракетки їм дали у спортзалі напрокат. Ніхто з них ніколи раніше не грав у теніс, але Сіґмунд узяв із собою книжку, яка називалася «Як навчитися грати в теніс».

— Я маю на увазі, який у м’яча діаметр?

— Не розумію, навіщо мені те знати!

— Діаметр тенісного м’яча становить щонайбільше 6,668 сантиметра і щонайменше 6,35 сантиметра.

— Та їй і на думку не спаде питати мене про діаметр тенісного м’яча. Крім того, його вагою вона теж не поцікавиться.

— Ти не можеш того знати.

— Нікого в цілім світі не обходить, скільки важить тенісний м’яч.

— Е ні, обходить. Скажімо, Стефана Едберґа.

— Хто такий Стефан Едберґ?

— Тенісист.

— Діана Мортенсен не тенісистка.

— Ну й що, а як, на твою думку, проводять вільний час кінозірки?

— Вони… напевно, розслаблюються.

— Отож-то. На тенісному корті. Ну, а ракетка?

— Що ракетка?

— Який вигляд має ракетка?

— Мені на неї начхати.

Сіґмунд ще раз кивнув.

— Чхай, скільки хочеш. Насправді немає жодних визначень про розміри й форми тенісної ракетки.

— Просто якесь невігластво, — кисло мовив Маркус.

— Що саме?

— Що діаметр тенісного м’яча не може бути більше…

— 6,668 сантиметра.

— Атож, тимчасом як ракетка може бути завдовжки з кілька миль. Ось я зроблю собі ракетку довшу за цілий стадіон і стану чемпіоном світу.

— Годі розводити теревені про ракетку, — сказав Сіґмунд. — Перейдімо до «чемності на тенісному корті».

Протягом наступних сорока хвилин вони вивчали не лише «чемність на тенісному корті», а й правила гри, зокрема те, як зараховувати очки, як володіти ракеткою, як подавати м’яча і якими способами відбивати удари — зліва, справа, додолу й на льоту.

У Маркуса було таке відчуття, мовби в нього в голові забито сотні тенісних м’ячів, які важили щонайменше 56,70 грама і безперестанку металися сюди й туди. Він був страшенно розгублений, проте Сіґмунд начебто все тримав на контролі.

— Тепер ти володієш основами теорії гри в теніс, — сказав Сіґмунд, коли вони зайшли в спортивну залу.

— Володію?

— Авжеж, лишається тільки навчитися грати.

— А сам ти вмієш?

— Ні, але я бачив, як грали по телевізору. Мені здалося, того неважко навчитися.

Виявилося, що важко. Обоє вони не мали розвинутого відчуття м’яча. Ті кілька разів, коли їм щастило, відбитий м’яч летів або просто в сітку, або в стелю. Крім того, бувало, що він зникав за тією загорожею, яка розділяла два корти у велетенській залі. Якщо Маркус був найгіршим у світі тенісистом (і тут багато що про те свідчило), то Сіґмунда можна було б назвати другим найгіршим тенісистом, хоч він і не хотів того визнавати. Щоразу, даючи маху, Сіґмунд знаходив