Руслан Володимирович Горовий - Казки на ніч

її, добре зберігала тепло, тож доводилося до нього тулитися всю ніч.

І все ж холод, а віднедавна і голод, бо на смітниках уже майже нічого не лишилося, робили свою вбивчу справу. З кожним днем Гапочка слабшала. І ось межа. Раптом Гапочці здалося, що вона почула знайомий голос. Гапочка розтерла мордочку лапками і визирнула з кубла в даху павільйону. Це неможливо. Біля їхнього напівзруйнованого будинку стояла племінниця Миронича. Враз у повітрі неначе запахло «Шахтарським» тортом і стало тепліше. Гапочка шарпонула в бік Мурчика і, вискочивши на козирок павільйону, закричала. За мить до неї виліз і Мурчик. Гапочка кричала так сильно, як тільки могла. В якийсь момент вона побачила, що дівчинка озирнулася. Спочатку в її очах відбилося нерозуміння, однак уже в наступну мить дівчинка побігла в бік павільону. Валуючи мов несамовита, Гапочка почала спускатися. За нею поліз і Мурчик.

Вибори

Сергій ішов вулицею. Берці вгрузали в сіру осінню кашу і неприємно чавкали.

— Блядський холод, — пробурмотів Сергій собі під ніс. — І ці ще, дебіли, поховалися.

Сьогодні зранку Шайтан був особливо лютий. Піднявши всіх ще вдосвіта, він вийшов на трибуну в старому напівзруйнованому клубі і проволав:

— Як хочете, а маєте привести на вибори по тридцять душ. Будуть камери, ОБСЄшники, і взагалі картинка має бути красіва.

Шайтан обвів поглядом залу. Сонні, дехто з бодуна хлопці, дивилися на нього спідлоба, однак мовчали.

— Шоб допомогти вам, я домовився, і на виборчі дільниці завезли продовольчу допомогу, а саме картоплю, моркву і цибулю. Окрім того, будуть видавати картки на подальшу продуктову пайку. Пояснюйте все це людям. Треба красіву виборчу картінку, бо інакше грошей з Росії більше не буде і будем жрать кірзач. Питання?

— Не хочуть люди з моєї ділянки йти, я вчора вже питав, — подав був голос Сергій. — Шо, силою їх вести?

— Тобі дураку автомат нахєра дали? — визвірився Шайтан. — Ти влада чи хто? Як це не хочуть? Пояснюй. Розказуй про хунту, про правосєків!

— Та кажу я, не маленький!

— От і кажи, а то скиглиш! Як хочеш, а тридцять душ шоб привів, бо в мене розмова коротка. — Шайтан поклав руку на кобуру. — Всім усе ясно?

— Ясно! — пронеслося залом.

— От і добре, до роботи!

Попри обіцянки картоплі й продпайку, люди йшли на вибори нє особо. Сергій пояснював, бив на совєсть, мовляв, «ми тут вас от хунти бережем, а вам сраку ліньки піднять», ругався і навіть погрожував. Сяк-так, а двадцять сім голів на дільницю привів. Залишалося ще троє. Саме стільки жило в хаті старого Юхима: дурна донька Галька, дружина Юлька і сам Юхим.

Скільки Сергій пам’ятав, Юхим був відлюдником. Може, через те, що єдина донька народилася з психічними вадами, а може, ще щось було, однак Юхим майже не спілкувався з селянами.

Навіть коли в станицю прийшли козаки і російські військові, Юхим не вийшов їх зустрічати, натомість загнав до хати нерозумну доньку, яка вибігла попід паркан на гуркіт танків.

Дурна Галька була дуже красива і візуально нічим не відрізнялася від ровесниць. Ось тільки розум у неї був, наче у п’ятирічної дитини. Підманути чи образити Галю міг будь-хто. Саме тому Юхим оберігав її від людей, а особливо від молодих, ласих до дівочого тіла хлопців.

— Юхим, виходь, діло є. — Сергій завмер біля хвіртки.

- Іди на хуй, дєловий, — почулося з хати.

За мить на порозі з’явився і сам Юхим. Насправді він був ніякий не дід, а мужик років за п’ятдесят. Просто сива довга борода робила його набагато старшим. Юхим був у старій військовій шапці, кожуху, драних на колінах штанах і в стоптаних чоботях.

— Ти чого лаєшся? — Сергій намагався стримувати образу. — Прийшов тебе на вибори покликати. Там цибулю роздають, картошку.

— Самі жріть свою цибулю, фраєри. — Голос Юхима, неначе грім, розрізав тишу розграбленої, напівпокинутої вулиці. — Наробили херні, то самі й цяцькайтеся.

— Хто це наробив?

— Ну не я ж? У вас же ж автомати?

— Шось ти, Юхиме, сильно патякаєш. Може, ти ще й за укрів?

— Сірьожа, — сплюнув Юхим, — ти ж, млять, школу ніби кінчив. Немає такого слова. Українці є, росіяни є, а укри-шмукри то все від невеликого розуму.

Сергію почала набридать ця Юхимова балаканина.

— Ти говори, та не заговорюйся. Руки в ноги і бігом на вибори. А то… — Сергій демонстративно клацнув затвором калаша.

— Дурний ти, Сірьожа, хоч і в лєнтах, — сплюнув Юхим, — нікуди я не піду!

Він розвернувся в бік хати, усім виглядом демонструючи зневагу.

— Ах ти ж сука, — скипів Сергій. — Ану стій!

Сергій скинув автомат і дав чергу над хатою. Юхим навіть вухом не повів і далі йшов у хату. Лють охопила Сергія. Він упер автомат у плече і вистрілив Юхиму поміж лопаток. «Тадах», розніс звук вітер.

Юхим на мить завмер, а потім почав розвертатися до Сергія, повільно осідаючи на поріг.

Сергій кинувся до Юхима, який напівсів біля дверей. З рота Юхима виривалося хрипотіння, потім пішла кров.

— Сука, — прохрипів Юхим.

Сергій відкинув автомат і почав розстібати кожух пораненого.

— Вибач, Юхиме, я не хтів. — Руки Сергія вмить покрасилися кров’ю. Куля пройшла навиліт, розворотивши легеню.

— Пробач, Юхиме, — заплакав Сергій. — Я ж тільки хотів, шоб на вибори… Для людей… Для вас.

— А-а-а! — ззаду розірвав тишу голос дурної Гальки.

Сергій не звертав на нього уваги і намагався заткнути Юхимову рану.

Аж раптом під самим вухом щось клацнуло. Сергій одразу впізнав цей звук, звук затвора свого автомата.

Сергій повільно обернувся і побачив просто перед обличчям чорну діру дула.

— А-а-а! — вила далі дурна Галька, цілячись у голову Сергія.

— Не тре… — встиг промовити він до того, як червона обпікаюча смерть вилетіла зі ствола і вдарила йому в лице.

Раби

Діма з Анжелою познайомилися, вже коли були рабами, у фільтраційному таборі під Донецьком. Укропи вивели всіх на якійсь розвалений стадіон і почали розбирати собі по двійко. Анжелин погляд упав на невеличкого, худющого Дімку, і щось у дівочому серці ворухнулося.

- Іди сюди, бідако, бо пропадеш. — Вона підтягла Дімона ближче до себе і притисла до дебелих грудей, неначе матір немовля. — Товаришу каратель, візьміть нас удвох, не розлучайте. Я сильна, за трьох працювати можу, а він без мене пропаде.

Сивий небритий укроп-кулеметник із напрочуд блакитними і жвавими очима глянув на дивну пару і махнув рукою.

— Ходіть зі мною, розберемся, усі ми люди.

До рабства Дімон навіть воював. Як почалося, то він пішов і записався в апалчєніє. Йому видали удостовєрєніє і автомат. Берці й форму він