Ана-Марія Еріш - Королівська кров, Ана-Марія Еріш

- Я його не боюся. Він досить милий та точно не нашкодить мені, я в цьому впевнена. І справа не тільки в захисті Академії. - видихнула дівчина. - Вампіри... Я просто не люблю їх. Може... може Аларік і інший.                                                                                                                                                               

- Але ти гарно його поставила на місце. - я вперше бачила як Аларік сміється, коли він підійшов до нас. - Грегорі весь час вихвалявся які в нього чудові навички. А тут тебе побила принцеса, брате. - він плеснув по плечу хлопця, що щойно підійшов. - По моєму, це повний провал.                                  

За вечерею Грегорі був дуже мовчазний. Невже образився? Ну але сам винний, я ж тут ні до чого. Він вихвалявся, а я запропонувала парі. Ніхто ж не змушував погоджуватися. Тому нехай тепер отримає свою заслужену винагороду за сором.                                                                                                      

- Я просто був не у формі. Досі не адаптувався до цього часу і все таке. - буркнув він. - До того ж могла б одразу сказати, що тебе готували до Академії Непростих. Це ж дуже важливий фактор.                 

- А що тоді? Злякався б? - я посміхнулась. - Чи може просто втік?                                                            

- Підготувався. Це стало б додатковим стимулом.

- Це тобі за валізи. - я потиснула плечима. - Ну, нічого. Наступний раз не будеш вихвалятись. Скажімо так, черговий урок в Королівській Академії. Звикай, адже тобі ще бути королем.                                  

Інші розсміялись, а він так і сидів ображений. Я розуміла, що зачепила гордість принца Аркана, однак нічого не могла з собою поробити. Все ж виховання в мене було іншим, і я не знала їх норми пристойності. Тому доведеться звикати...