Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

- Гірко!

  Амірові нічого не залишалося, як підвестися з-за столу, але Леся продовжувала сидіти нерухомо. Та суворий погляд діда все-таки змусив її піднятися.  «От і все, цього все одно не уникнути… Головне стриматися… щоб не вирвало» - подумала вона.

- Сміливіше, сміливіше! - почулися вигуки серед гостей,- Аміре, сміливіше ти!

   Амір продовжував зберігати спокій. Він повільно нахилився до Лесі та обережно торкнувся її лоба своїми губами, а потім легенько натиснув на її плечі, даючи зрозуміти, що вона може сідати. Сам теж сів не поспішаючи.

  Всі на мить завмерли, затихли. А потім хтось із гостей, обурено голосно заявив:

- Ну це ж не по-справжньому! У губи треба цілувати! Чого соромитися? Це ж твоя дружина! Це ж весілля!

- Я дотримуюся інших правил, – відповів Амір, з ледь помітною стриманістю в голосі.

  По залі пронісся зітханням ланцюг розчарувань. Хтось обмінявся багатозначними поглядами, хтось почав перешіптувався з сусідом за столом:

- Ех, цей Амір зовсім сором’язливий…

- Та це ж весілля, чи що це таке?

  Але ніхто з присутніх не помітив, як в очах Аміра майнула коротка іскра рішучості – жест його був продиктований не сором’язливістю, а бажанням захистити свою дружину від зайвого тиску. Він не хотів виставляти напоказ їхні справжні емоції, прагнучи зберегти хоч крихту гідності в цей день.

  Натомість гості ж, розчаровано махнувши руками, поступово перемкнули увагу на інші розваги.

  Леся тяжко видихнула. Її погляд мимоволі ковзнув у бік Аміра, але вона швидко відвела очі, щоб не зустрітися з його впевненим, навіть трохи самовдоволеним поглядом. Вона то розуміла, що цей Амір хоче вдати із себе шляхетного, порядного, перед нею, щоб викликати у неї захоплення собою, але дарма старається.

«Невже він думає, що це мене зачепить? Це не більше ніж гра і мене цим не купити»- переконувала подумки себе Леся. Але десь глибоко всередині душі у неї з’явилося, все-таки щось схоже на цікавість, такий собі слабий протест проти власної байдужості.

  Минуло ще пару годин і Тимофій Васильович об’явив, що вони мають відпустити молодят, бо у них попереду перша шлюбна ніч.

- Не будемо їх затримувати, хай їдуть, а ми продовжимо святкувати,- він задоволено підвівся з-за столу, а потім підійшов до Леся, взяв її за лікоть та відвів у сторону,- щоб без фокусів мені. Ти зрозуміла?

- Я тебе ненавиджу,- відрізала йому Леся.

- Можеш ненавидіти скільки хочеш,- сказав якомога тихіше Тимофій Васильович,- але якщо щось піде не так, якщо щось викинеш я тобі обіцяю, що відразу віддам наказ і ти знаєш який. Я буду тоді безпощадний. До речі, мої хлопці постійно слідкують за твоєю матусею та її сімейкою. Вони завжди напоготові їм завдати шкоди. Ти зрозуміла?

- Ти обіцяв їх не чіпати, якщо я вийду заміж за цього… Я вийшла. Чого ти ще хочеш?- вигукнула Леся.

- Не горлай дурепа,- Тимофій Васильович стиснув сильніше лікоть онуці й та навіть скрикнула від болю,- я хочу, щоб Амір був задоволений і не відмовився від тебе вже завтра. Зрозуміла? Якщо це трапиться, знай ти не побачиш живими своїх… Я тобі це обіцяю… Повір…

- Ти ще пошкодуєш,- вже через сльози сказала Леся.

- Дивися, щоб ти не пошкодувала,- дід нагнувся ближче до Лесі,- сприймай все як є. Це найкращий варіант для тебе, змирися з тим, як є. Будь вдячна за те, що я тобі знайшов такого чоловіка. Ще раз тобі дам пораду, якщо увімкнеш мозочок, то зможе таким як Амір крутити як тобі заманеться. Амір, хоч і запальний, але він дуже поступливий, його легко переконати, схилити у свій бік. У нього є гроші, але немає сили волі. Але пам’ятай любо онучко, якщо подасте на розлучення, то відразу потрапиш на похорони у Берліні.

- Відпусти мене, ти негідник. Якщо ти хоч пальцем зачепиш мою…

- Все залежить тільки від тебе,- і Тимофій Васильович пішов до гостей посміхаючись.

  І тільки він но відійшов, як до Леся підійшла Валентина.

- Бачу тобі Тиміш вже прочитав лексію про те як треба себе поводить з чоловіком. Не ображайся на нього. Він все-таки твій дідусь.

- У мене немає дідуся,- Леся витерла сльози руками,- ненавиджу вас.

- Як тобі буде завгодно,- Валентина була у гарному настрої,- йди, бо твоєму чоловікові вже нетерплячка уривається. Хоч він і чуднуватий, але я впевнена, що він тебе задовольнить. На вид то гарний. Та може він все-таки чогось і не допетрає, так ти йому підказуй, куди що встромляти і як зробити так, щоб було вам обом добре. Не соромся і тоді задоволення будеш отримувати від шлюбу. Вчися маніпулювати своїм чоловіком. Ех… успіху тобі.

 - Як же я вас ненавиджу,- услід їй майже крикнула Леся.

  Згодом дівчина мовчи сіла до салону пікапа на якому приїхав Амір. Тільки зараз вона зрозуміла, що з його боку не було жодного гостя. Всіх тих гостей запросив один дідусь і весілля теж організував Тимофій Васильович. А цей Амір тільки приїхав на все готове, одружився з нею та забрав її з собою. Звісно про шлюбне свідоцтво та шлюбний договір він теж не забув, яке акуратно поклав до бардачка.

  Вони їхали мовчки на його ферму. Леся відвернулася, втупившись у бокове вікно автомобіля, але її погляд не фокусувався на пейзажах, що пропливали повз. Її думки блукали в темряві невідомості, яка чекала на неї попереду. Амір, тримаючи руки на кермі, дивився прямо перед собою. Його погляд був зосереджений на дорозі, але його думки теж витали далеко звідси…