Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

гнізда, замасковані танки, ряди колючого дроту... Вночі довколишню територію прочісували есесівські патрулі із собаками. Зона ставки, де жили Гітлер та Борман, мала додаткову огорожу й окрему охорону.

Отож фюреру не було потреби користуватися своїм комфортабельним бункером. Він спав і працював у не менш комфортабельному дерев’яному будинку. Так само було у «Вовчому лігві»: замах Штауффенберга не вдався, бо вибухову хвилю ослабили, крім дубової стільниці, відчинені вікна.

Хтось із вінницьких журналістів зробив сенсаційне «відкриття»: Герінг, який мітив на місце Гітлера, примудрився зробити його бункер радіоактивним, і у фюрера почалася променева хвороба! Гітлер насправді мав слабке здоров’я, він ще до війни скаржився особистому лікареві Морелю на болі в серці та шлунку, потім у нього розвинувся сильний невроз, однак жодних ознак променевої хвороби не було. А Герінг у цій легенді виглядає повним бовдуром: чудово знаючи, що фюрер практично не буває в бункері, задумав таку дурницю... До речі, в 2005 році я не полінувався перевірити рівень радіації всіх бункерів — точніше, їхніх залишків. Дозиметр показував 13-15 мікрорентгенів на годину — менше, ніж на Хрещатику.

Отже, у «Вервольфі» фюреру ніщо не загрожувало. Вперше він перебував там з 16 липня 1942 року до кінця вересня й почувався так упевнено, що часом катався з Євою Браун на катері Південним Бугом. А Герінг, ставка якого знаходилась за 11 км поблизу села Гулівці, взагалі спокійно відвідував вінницький театр...

З «Вервольфа» Гітлер керував наступом на Сталінград і на Північний Кавказ. Удруге він приїхав сюди майже на три тижні 19 лютого 1943 року після сталінградського розгрому. Він прагнув реваншу, але це була вже інша людина. От як описує свою зустріч з ним у «Вервольфі» Гудеріан: «Він сильно постарів, тримався вже не так упевнено, й у голосі вчувалися питальні нотки. Ліва рука інколи тремтіла».

Припинилися його трапези з гостями ставки, під час яких він хизувався уривками знань з різних галузей. Після капітуляції Паулюса Гітлер став казати, що його просто нудить від генералів: усі вони віроломні, всі вони проти націонал-соціалізму. Незважаючи на це (чи саме тому?), він залишався верховним головнокомандувачем і втручався в усе. Наприклад, звелів побудувати надважкий танк для вуличних боїв, здатний трощити стіни будівель і таранити ворожі танки. «Зрозуміло, що така зброя, — пише Гудеріан, — могла виникнути тільки у фантазіях кабінетного стратега».

Після Сталінграда Гітлер до кінця війни повторював ту саму помилку, що і Сталін на її початку: забороняв своїм військам відступати. Через таку «стратегію» вони зазнавали величезних невиправданих втрат. Тому Сталін беріг фюрера: ніяких замахів на нього, це вам не Троцький! Заборонялося навіть бомбити «Вервольф», коли той став уже доступний для радянської авіації.

Вивезли навіть ліхтарики

Утретє Гітлер мав приїхати під Вінницю 7 вересня 1943 року, в розпалі битви за Дніпро. Він вірив, що зупинить Червону армію на цьому рубежі. Але в цей час на півдні Італії висадились американці та британці. Італійський прем’єр-міністр маршал Бадольо уклав з ними перемир’я — фактично капітулював. Це означало, що союзники можуть невдовзі оволодіти всією Італією, а звідти до Німеччини рукою подати... Гітлеру стало не до польоту на Україну — треба було гасити італійську пожежу.

Більше він під Вінницею не з’являвся: у прусському «Вовчому лігві» йому було спокійніше (до часу). «Вервольф» він віддав фельдмаршалу Манштейну для штабу групи армій «Південь». Цікаво ознайомитися з враженнями Манштейна про цю ставку (цитую за його мемуарами «Втрачені перемоги»): «Робочі й житлові приміщення, які ми тепер займали, було оздоблено та мебльовано просто, але зі смаком, у дерев’яних будинках. Нас вразила система викопаних у землі таємно розташованих блиндажів для вартових, яка оточувала весь лісовий табір. Гітлер хотів, щоб його охороняли, але сама охорона мала залишатися для нього невидимою. У нас, на щастя, не було потреби охороняти себе в такий спосіб».

В останньому реченні звучить іронія на адресу фюрера, стосунки з яким у Манштейна, як і у більшості інших воєначальників, ставали дедалі напруженішими.

Охорона «Вервольфу» передала ставку групі армій «Південь» не просто так, а за актом (його копію за підписом унтерштурмфюрера СС Даннера мені показали у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї). В цьому акті відзначено, зокрема, що пістолети калібру 7,65 мм, біноклі та кишенькові ліхтарики відправлено до Берліна.

У перші дні січня 1944 року штаб Манштейна залишив «Вервольф» і теж вивіз усе більш-менш цінне, крім дерев’яних ліжок і стінних шаф. Не взяли тільки намертво вмуровану ванну Гітлера.

Цю ванну з підсвіткою бачив 13 березня після взяття Вінниці тодішній військовий комендант міста Ісай Беккер. Крім неї, в бункері фюрера були залишки паркету та шматки килима. Німці, спішно відступаючи, спалили дерев’яні будинки, а бункери підірвати не встигли. Але через три дні завдали контрудару, знову ненадовго заволоділи ставкою і тоді вже, пригнавши вагон з авіабомбами, влаштували три вибухи. Згідно із записами, які вів головний ад’ютант Гітлера Рудольф Шмундт, фюрер розпорядився «не залишити там жодних меблів, бо їх вивезуть до Москви й організують виставку». Невдовзі йому почне ввижатися страшніша перспектива: якщо він потрапить у полон, Сталін посадить його голим у клітку й накаже возити по СРСР...

Підриваючи бункери, німці поспішали й не дуже якісно виконали завдання. Цю роботу за них доробили в 1947 році за наказом Сталіна радянські сапери. Шарпонули на совість, і від бункерів залишилися лише розкидані по лісу глиби. Сталін явно прагнув знищити свідоцтво перебування Гітлера на території СРСР. Чи не тому, що сам він під час війни не виїжджав з Москви слідом за Червоною армією?

Двійник чи син?

А тепер посміємося, згадуючи легенди, якими оточений «Вервольф». Виявляється, в бункері Гітлера було сховано славнозвісну Бурштинову кімнату (кращого місця, напевно, не знайшли в усій Європі). У ньому ж якась аматорська експедиція виявила «методом біолокації величезні маси металів, зокрема дорогоцінних — золота, платини». Є там під завалами й надсекретна лабораторія, де створювали страшну психологічну зброю — «душеподрібнювач» (тут масла у вогонь фантазії підлив фільм «СМЕРШ», який знімався на Вінниччині). Як розмістити всі ці дива поруч із Гітлером, щоб він не почувався пасажиром київської маршрутки в час пік? А дуже просто: його бункер мав сім підземних поверхів! Більш сміливі «дослідники» кажуть про дванадцять...

У вас уже горять очі? Хочеться взяти лопату, махонути до стрижавського лісу й копати під покровом ночі? Схаменіться! Сама Ванга сказала, що там під землею на кожного чатує смертельна небезпека! Отже з лопатою краще